Особистий досвід спілкування з дніпропетровською міліцією засвідчує, що вона куди більш охоче займається не тими, до кого її викликають, а тими, хто викликає. При цьому роздратовується самим фактом звернень, вважаючи своїми головними ворогами не порушників нічного спокою, а тих, хто від цього потерпає. Відтак, саме добропорядні громадяни зазнають зайвих на свою голову проблем, а не п'яні галасливі бандюковичі - безнадійні покидьки суспільства.

Котрий за ліком випадок порушення громадського порядку і нічної тиші у дворі багатоповерхівки за адресою вул. Героїв Сталінграда,138, стався в ніч з 9-го на 10-те лютого. 

При зверненні за телефоном 763-05-14 черговий міськвідділу міліції № 7, що неподалік, на Героїв Сталінграда, 105, відмовлявся направити до місця пригоди екіпаж, поводився дуже роздратовано, гнівно вичитував за те, що його потурбували, рекомендував найняти приватну охорону, аби вона стежила за порядком на прилеглій до дев'ятиповерхівки території і категорично, в порушення міліцейського статуту, відмовлявся представитися. 

Хоча я, коли дзвонив, називав  ім'я та прізвище, адресу, телефон, професію, а також кількість матеріалів, яку присвятив проблемі регулярних галасливих посиденьок у дворі за столиком просто неба з детальним викладенням всіх інцидентів та реакцією на них, або відсутністю такої, міліції.

Принагідно інформував, що кожен такий допис направляю в центр зв'язків з громадськістю обласного управління МВС, а також те, що у відповідь мені неодноразово надходили листи як від Бабушкінського райвідділу, так і Дніпропетровського міського управління міліції, зокрема за підписом начальника департаменту громадської безпеки В. Сідлецького, де мене щоразу запевняли, що ситуація перебуває на контролі в керівництва ДМУ УМВС і вживаються заходи з її вирішення. 

Направити наряд міліції за вказаною адресою міськвідділ № 7 вдалося спонукати лише дзвінком на 102 . Прибувши у двір, замість того, аби зайнятися тими, хто порушує спокій і заважає відпочинку, один з міліціонерів зателефонував на мій стаціонарний телефон і зажадав потрапити до мого помешкання, аби скласти заяву. 

На що я знову перелічив свої статті, зазначив про те, що подібні заяви складалися співробітниками міліції, в тому числі у моєму помешканні, безліч разів. Зауважив, що отримував відповіді від вищестоящих міліцейських підрозділів. То скільки я маю писати таких заяв і який в них сенс? 

Одначе міліціонер продовжував ломитися у під'їзд. Тоді я запитав в нього прізвище та звання. У відповідь знову почув, що воно мені не потрібно - ані перше, ані друге. Відтак поставив крапку у спілкуванні з хамовитим правоохоронцем. 

Отже, за цю ніч два співробітники міліції відмовилися представлятися при виконанні своїх службових обов'язків. Тому, надсилаючи текст до ЦГЗ ДГУ УМВС в Дніпропетровській області,  вимагаю: 

- виявити осіб, які чергували  у міськвідділі № 7 і відмовлялися як реагувати на виклик, так і називати свої прізвища та звання; 

- застосувати до них дисциплінарні заходи впливу; 

- принесення мені вибачень від двох співробітників міліції за негідну правоохоронця поведінку. 

Також прошу знайти можливість роздрукувати всі мої матеріали за останні два роки та вивісити їх в міськвідділі № 7, аби співробітники знали, для чого їх викликають і не вимагали кожного разу складати заяви з одного й того ж приводу, тим більше залишаючи їх, за традицією, без реагування. 

Ще раз нагадую, що ситуація з багаторічними, регулярними галасливими посиденьками у дворі дев'ятиповерхівки і неспроможністю міліції навести елементарний порядок давно перебуває за межею здорового глузду і претендує на запис в книгу рекордів Гіннеса як зразок непрофесійності, безпорадності, зухвалості, безсовісності, інтелектуальної й моральної деградації дніпропетровської міліції. 

Особисто я вже не знаю, яку сволоту ненавиджу більше: оту галасливу, вічно п'яну, що за столиком, чи ту, безпорадну, нахабну й придуркувату, котра в погонах.

Олексій Мазур