Кілька речень про людей, які найбільше відзначились у цю середу, 27 лютого. 

Це ув’язнений за політичними мотивами Юрій Луценко і екс-президент Віктор Ющенко. Перший вкотре заявив, що не проситиме помилування у «царя-батюшки» Януковича. Другий, за інформацією УП, їздив до євро чиновників, щоб сказати, що «майбутнє держави не повинно бути заручником справи Тимошенко».

Я поважаю позицію Юрія Луценка. Просити помилування – визнати, що скоїв злочин. А там – у привітанні міліціонерів на їх професійне свято і т.д. – злочину не було. Коли Янукович святкував своє день народження з Ларою Фабіан чи перший замгенпрокурора Кузьмін замовляв фуа-гру на день прокуратури - ніхто не розцінив це, як злочини. Ця людська принциповість - гідна поваги навіть у тих, хто був не в захваті від Луценка, як міністра. Думаю, у Луценка б вистачило сімейних коштів і зв’язків, щоб успішно отримати політичний притулок у Відні чи Празі. Але тут інше - не він чинив злочини, а чинить їх Янукович і його підлеглі. Піддатися і просити про помилування – це бальзам на душу Януковича, так він уявлятиме себе ще більшим «царем-батюшкою». Недавні «діалоги з країною» показали, як багато у нас прямоходячих організмів, які за лампочку на вулиці, ремонт у театрі, тощо - готові облизувати пантофлі Януковича. Але у цьому випадку – номер не пройде.

Віктор Ющенко після 5 років блаженного президентства потроху сходить з розуму. В одній із статей на Таблоїді уже писали, що він порівнює себе з Наполеоном і збирає навіть фєнєчки у вигляді бджілок. У цієї людини в 2004 р. була шалена підтримка народу, 5 років влади і великі можливості. Але «не хотілося», «не бажалося» і «не моглося» зробити, хоч щось позитивне – все глечики, та зелені напої у пляшках з випадковими людьми та «баба Вєра» і «любі друзі». Убив повністю надії людей у зміни, улітку 2011 з відвертою насолодою ходив свідчити у Печерський суд проти своїх соратників по Майдану - Тимошенко і Луценко. За це його часто запрошують на п’янки до Януковича і дача державна лишилась. І ось сьогодні УП пише, що Ющенко літав у Брюссель, щоб розказати Баррозу, що Україна може піти в Європу, незважаючи на те, що лідери опозиції бачать небо в клітиночку лише за свої політичні переконання. Не знаю, що це - відсутність совісті чи садо-мазо, а може - й те, й інше. Але в будь-якому разі – сутність людей показують не їх красиві слова, а вчинки.

Marina Daniluk-Yarmolaeva