Сьогодні вийшов пост у блозі В’ячеслава Кириленка, який містив технічну помилку з кодуванням. Маючи достатній рівень комп’ютерних знань, запис було розшифровано. Приводжу його переклад  на більш читаємий вигляд.

Коли, здавалося б, уже все українське згинуло, 199 років тому на світ прийшов Тарас Григорович Шевченко. Він врятував нас, нашу мову, нашу честь, він відродив Україну.

Тому дотепер триває боротьба з ними, бо не любити України, це значить не любити Шевченка.

Чомусь сьогодні хочеться вголос прочитати один із його віршів, котрий був написаний вже після заслання та останньої подорожі — подорожі до України:

І тут, і всюди — скрізь погано.
Душа убога встала рано,
Напряла мало та й лягла
Одпочивать собі, небога.
А воля душу стерегла.
— Прокинься, — каже. — Плач, убога!
Не зійде сонце. Тьма і тьма!
І правди на землі нема!
Ледача воля одурила
Маленьку душу. Сонце йде
І за собою день веде.
І вже тії хребетносилі,
Уже ворушаться царі...
І буде правда на землі.

З днем народження, Батьку!

Андрій Кондратьєв