З керівником громадської організації «Спільна справа» 31-річним Олександром Данилюком зустрічаємося в офісі «Центру сприяння підприємницькій діяльності». Це мансардна кімната з трьома столами в будинку на Подолі. Робоче місце Данилюка завалене списаними аркушами й блокнотами. Вгорі висить півметрова картина. Її можна описати як «різнокольорові плями» — репродукція роботи німецького абстракціоніста Ернста Вільгельма Ная.

Данилюк розповідає, що люди зараз найбільше думають, як пережити ще два роки президентства Януковича. Що для більшості українців дуже важлива особиста свобода. І що вони готові відстоювати свої права.

Ви говорите, що український державницький проект програв і потрібен реванш. Чому цього не відбувається?

— Ще немає повного усвідомлення ситуації, що Україна — навіть не латиноамериканський сценарій, а вже чорна Африка: експлуатація природних ресурсів, невкладання ніяких коштів у розвиток промисловості, виродження населення. Років через 30 нас залишиться 25 мільйонів. Без нормальної освіти, медицини, соціального забезпечення. А корпорації далі викачуватимуть газ, залізну руду, нафту.

Інтуїтивно українці відчувають, куди все йде. І тут мала б спрацювати опозиція. Але вона не спілкується з людьми, не говорить, що це — катастрофа. Як писав Шевченко: «Не так тії вороги, як добрії люди...». У нас роль цих «добрих людей» виконує переважна більшість опозиційних лідерів. Балакають ніби більш-менш правильно, але до ультимативної боротьби не закликають, чіткого плану повалення режиму не мають.

Перш за все, треба домовитися про висунення єдиного кандидата від опозиції на виборах 2015 року. Розмови про визначення сильнішого в першому турі — безвідповідальна позиція. За великої кількості кандидатів їхні рейтинги будуть приблизно рівні й не високі — 10-15 відсотків. З допомогою фальсифікацій влада зможе вивести у другий тур кого завгодно. Навіть того ж Віктора Медведчука — відвертого ставленика Кремля.

Хто найбільше підходить на роль єдиного узгодженого кандидата — Яценюк, Кличко, Тягнибок, хтось інший?

— Не має значення. Йдеться про принцип: кандидат має бути один. Навіть у східних областях на минулих виборах люди були готові голосувати проти влади. Потрібно було лише чітко заявити — цей кандидат проти режиму.

Другий важливий момент: щоб перемогти на виборах 2015 року, уже зараз треба розгортати організаційну роботу, щоб мати щонайменше 150 тисяч перевірених і підготовлених майбутніх членів виборчих комісій, спостерігачів. Потрібно визначити симпатиків. Серед них вибрати тих, хто готовий до певної, нехай мінімальної жертовності. Зайнятись їхньою підготовкою. Вони, по-перше, проведуть вибори. По-друге, захистять результати голосування. Якщо ж їх буде спотворено, вийдуть на акції громадянської непокори.

І все-таки нема відчуття, що суспільство готове діяти осмислено.

— Не варто забувати, що в Януковича є міліція, прокуратура, державні адміністрації. Він створив систему примусу. Нав'язує свою волю більшості. Треба, щоб хтось запропонував нову систему, альтернативну.

Поки що ж влада активно працює з фальшивими «маяками». Імітує величезну кількість опозиційних рухів, організацій та окремих персонажів. В арабських країнах цієї системи не було. Студентські угруповання створювали платформи у соцмережах, де могли організуватися сотні тисяч людей. В Україні, якщо ви будете дуже активні й радикальні у соціальних мережах, ніхто вас не переслідуватиме, просто створять 50 аналогічних сторінок. Тому складно організувати єдиний протестний майданчик.

Тимошенко могла б повести за собою, якби була на свободі?

— У неї величезне бажання стати президентом. Вона готова сидіти за ґратами, не давати задній хід. Саме таких потребує теперішня Україна. Але навряд чи хтось із лідерів опозиції готовий ризикувати своєю свободою чи життям. Люди це відчувають.

До чого готуватися в 2015 році?

— Хтозна. Можливі різні сценарії. Ми перебуваємо при втраті державності та народовладдя. Опозиція і вибори — це добре. Але завтра цього вже може й не бути. І тут наше кінцеве завдання — 25 мільйонів людей на вулицях і загальнонаціональний страйк, доки цей режим не піде.

Проти режиму можуть виступити армія, міліція?

— Ненасильницький спротив ефективніший. У Сирії люди взялися за зброю, і країна зараз у руїнах. А в Тунісі все відбулося швидко й нормально. Є ще свіжий приклад Лівія, де режим намагався застосувати силу проти мирного протесту, і програв.

Чи готова влада застосувати силу проти народу?

— У неї і 2004-го був такий намір. Підрозділ «Барс» із бойовими набоями виїжджав із Василькова в Київ. Але офіцери придумали формальну причину, щоб не виконувати наказ — шлях їм перекрили десять автомобілів таксі. В результаті не доїхали.

Загальна кількість «беркутівців» в Україні — близько семи тисяч. Вони не здатні розігнати навіть 30-50 тисяч осіб, які вийдуть на вулицю. Таку кількість людей узагалі неможливо розігнати фізично. Їх складно навіть зрушити з місця. Для цього потрібно застосовувати спецзасоби, газ та гумові кулі.

Тобто Україна точно не стане поліцейською державою?

— Нинішня генерація силовиків не готова служити в поліцейській державі. Зараз немає навіть такого рівня цинізму в силових структурах, що був наприкінці 2004 року. Тоді в органах було чимало колишніх рекетирів, які мали досвід ставити людям на груди гарячі праски чи відрізати пальці. А зараз поприходили «діти незалежності».

Якщо революція відбудеться, який найбажаніший розвиток подій буде після неї?

— Слід покарати тих, які сьогодні беруть участь в антизаконних діях режиму. І цих людей досить багато. Партія регіонів і Комуністична повинні бути заборонені Міністерством юстиції, адже їхня діяльність спрямована на порушення прав та свобод громадян і погіршення соціально-економічного стану країни. Партія регіонів — злочинна організація. Переважна більшість членів потрапили туди не з доброї волі й нічого поганого не зробили. То ж переслідувати їх не треба. А от партійні функціонери повинні бути хоча б умовно засуджені — із позбавленням права брати участь у політичному житті країни хоча б до п'яти років.

Після помаранчевої революції багато кучмістів перебралися у Підмосков'я — близько тисячі людей разом із сім'ями. Буде евакуація й після Януковича, бо триматися за нього абсурдно.

Янукович передасть владу наступному президентові, як це до нього зробили Ющенко, Кучма і Кравчук?

— Він хоче залишитися на посаді й після 2015 року. Але виграти вибори чесно не зможе. Розраховувати на підтримку Кремля — нереально. Янукович неприємний Путіну на рівні фізіології. Є купа претендентів, що могли б його змінити — Хорошковський, Медведчук. Москва може поставити на когось як у владі, так і в опозиції.

Пропонували балотуватися до Верховної Ради

Олександр Данилюк народився в Києві. Мати — лікар, батько — науковець. Закінчив юридичний факультет столичного економічного університету. З 2004 року очолює громадський рух «Спільна справа». Консультує підприємців та захищає їхні інтереси в конфліктах із державними структурами.

Понад десять років бере участь в акціях і протестах. Каже, що революція — це стиль його життя.

На останніх парламентських виборах Данилюку пропонували балотуватися в нардепи: у першій десятці списку «Батьківщини» або від Об'єднаної опозиції — по одному з київських округів. Відмовився.

— Що б я робив у Верховній Раді такого, що не роблю зараз? — пояснює. — А от говорити міг би не все, що думаю насправді.

Дружина Світлана працювала менеджером у медіа-компанії в Лондоні. Зараз у декретній відпустці. Виховують 9-місячного сина Володара.

Спільна Справа