Українську опозицію можна привітати з першою, однак доволі суттєвою перемогою. Це – не звільнення Луценка, і не успіх унеможливлення «кнопкодавства», і навіть не очевидне нервування провладної більшості, яка не видумала нічого кращого, як засідати на Банковій, чим продемонструвала усьому світові власну зневагу до елементарних правових процедур.

Перемога – в іншому. Офіційні особи з влади та Партії Регіонів почали озвучувати ініціативи, які в новітній історії вітчизняної політики завжди були симптомами «початку кінця».

Судіть самі. Проведення Леонідом Кучмою «референдуму» з питань запровадження в Україні двопалатного парламенту і збільшення повноважень Президента у квітні 2000 року «аукнулося» початком акцій «Україна без Кучми» восени того ж року, зіткненнями навесні 2001-го і, як один з наслідків, формуванням у 2002 році потужної парламентської опозиції, яка впевнено крокувала до президентських виборів.

 Не заспокоївшись, Кучма ще намагався у 2003-2004 роках вносити зміни до Конституції,чим лише підштовхував опозицію до подальшої консолідації.

Перші ознаки занепаду політичної кар’єри Віктора Ющенка ознаменувалися його спробами влітку 2007 року організувати Всеукраїнський референдум для внесення змін до Конституції і , відповідно, збільшенням президентських повноважень.

Але не вийшло. Натомість підштовхнуло і Тимошенко, і Януковича до думки, що з Ющенком можна рахуватися все менше і менше.

Нічого не вийде і цього разу. І не тому, що наміри влади провести референдум є не настільки серйозними, щоб їх розглядати виключно у контексті здійснення «конституційного прокляття», яке впаде на голову тих, хто спробує повторити спроби Кучми та Ющенка. А тому, що і опозиція, яка власну єдність наразі лише декларує на вуличних акціях, змушена буде негайно консолідуватися для недопущення цього. 

Провладні угрупування, які вже примирилися із усталеними правилами гри, теж будуть змушені маневрувати. Інколи у зовсім протилежному напрямку, ніж той, який пропонуватиме Адміністрація Президента.

До того ж, процедура референдуму складна і нечітко прописана. Масові порушення під час його проведення (куди ж без них) навряд чи залишать у захваті європейських функціонерів. Тож наслідки цієї ініціативи, незалежно від формального результату, відомі заздалегідь – перша, але суттєва поразка діючої влади у всеукраїнському масштабі.

А це, напередодні фактичного початку президентської виборчої кампанії, буде в руках опозиції неабияким козирем.

Микола Філонов