MENU

Артём Полежака об Иисусе Христе, сексе и Юлии Тимошенко

2058 0

ВТОРНІК
 
27 березня 2012 року

Артем Полежака
 
«Весна. Любов. Полежака»
 
Спілкується Павло Коробчук

Доброго дня! Сьогодні ми продовжуємо наші щовівторкові передачі «ВТОРНІК», на які запрошуємо відомих українських блогерів та користувачів Інтернету. Сьогодні у нашій програмі один із найвидатніших публічних читців власної поезії – поет-слемер, громадський діяч, шоумен Артем Полежака. Артеме, як ти став публічною людиною, шоуменом? Що цьому предувало?

Я особливо не вважаю себе публічною людиною. Це сталося у 2007 році під час слему, який проходив у рамках Харківської барикади. Мистецьке об'єднання «Остання барикада» проводило фестиваль, де проходив слем, в якому взяло участь багато людей. Я тоді не виграв і чомусь вважав це провалом. Насправді це для мене стало трампліном, тому що після цього познайомився з багатьма цікавими людьми і ще більше поринув у літературну круговерть.

Тобто все почалося з твого рідного Харкова…

Так. Але щоб усе це почалося з рідного міста, мені треба було поїхати в Київ, а потім приїхати в Харків, щоб там усе знову почалося. У мене улюблена казка про Буратіно. Це насправді серйозна притча про те, що у тебе головний скарб може знаходитися за стінкою, за намальованою картинкою, ти цього можеш не розуміти і тобі потрібно пройти великий шлях, знайти золотий ключик, потім повернутися додому і зрозуміти, що цей скарб лежить у тебе вдома.

Ти як громадський активіст відомий своїми публічними виступами не так серйозною подачею, а більше іронічною, саркастичною, висміюванням політичного режиму, громадського суспільного життя. Як би ти проводив сам мітинги? Яка твоя стратегія бачення мітингу для того, щоб він був дієвим?

Голосно сказано, що я громадський активіст. Я постійно виступаю на різних акціях. Спеціально тексти під мітинги я не пишу, хоча пробував виступити на мітингу із заримованою промовою, але не виходило. Якщо ти хочеш залишатися людиною, важко всидіти вдома, коли щось таке трапляється. Просто не хочеться бути скотиною і мудаком і ти виходиш на мітинг, тому що так треба. Як правило, на мітингах мене запрошують на сцену, я читаю і тоді всі кажуть – громадський активіст. Та ні, я звичайна людина, у якої є залишки совісті. Я це так називаю.

Тобто це в тебе зсередини виривається…

Це те, що я щиро можу зробити. Я можу виступити, надихнути народ. Наприклад, коли був підприємницький майдан. Я сам не підприємець, але приходив і вечорами читав людям вірші, піднімав їх бойовий дух. Мені приємно це робити.

Відомий факт, що ти висувався в президенти. Це також внутрішній порив? Я дозволю собі дещо зацитувати з твоєї передвиборчої програми: «Передвиборча програма кандидата на пост Президента України Артема Яковича Полежаки. Соціальна сфера: Я поверну народу порнографію. Люди мають право знати, як правильно займатися сексом. Я надам албанській мові статусу другої державної, краще албанська, ніж російська. Пісню «Владимирский централ» буде проголошено державним гімном. Ну як мінімум народу це сподобається». Кілька постулатів передвиборчої програми із охорони здоров’я: «Той хто за мене проголосує, отримає марлеву пов’язку. Той, хто проголосує за мене двічі, отримає дві марлеві пов’язки, буде мобілізовано всі сили для боротьби зі свинячим целюлітом» і т.д.

Там ще був один цікавий пункт – безкоштовне пиво для всіх громадян. Потрібно організувати безкоштовну подачу пива, можливо, через водопроводи. Якщо люди не витрачатимуть гроші на бухло, то почнуть вкладати їх у економіку, у розвиток малого і середнього бізнесу і це надасть поштовх для нашої економіки. І ми знову рушимо вперед.

А як ти бачиш країну за часів твого правління? Це буде десь у 2016 році…

Все буде кльово.

Це можна вважати передвиборчим гаслом?

Це можна писати як мінімум на заборах, а коли почнеться передвиборча компанія… «Полежака. Усе буде кльово». Усі лозунги і зводяться до одного. Тоді писали, що будуємо Україну, зараз Королевська каже, що будуємо сильну країну. Вони постійно будують класну країну.

Тобто це такий собі сарказм, іронія, висміювання теперішніх лозунгів кандидатів у президенти, висміювання їхніх нереалізованих обіцянок. Ти так само критикуєш теперішнього президента, кажеш, що «президент моєї країни - гопник».

Я не критикую, а кажу як є, просто констатую факт.

Як ти прокоментуєш своє прохання занести себе до інтелігенції? Ти вибачився перед Президентом України...

Я дивився, коли вся інтелігенція ринулася лизати владі одне місце. І подумав — ну чим я не інтелігенція. У свій спосіб вирішив приєднатися — написав свого власного листа.

Зрештою, якщо ти просто констатуєш факт перебування президента на посаді, якщо ти просиш вибачення у нього, то чим він тебе не влаштовує? Якщо все ж таки ти хочеш стати президентом,  то відповідно маєш інакший погляд.

Чим далі він буде, тим вірогідніше, що я стану президентом. Або такий як я.

А як би ти ставився до тих людей, які будуть критикувати тебе на  посту президента? Що б ти робив з цими людьми? Продовжував би політику теперішнього президента?

Думаю, так. Треба об'єднатися з Росією, і тих, хто буде протестувати, посилати в Сибір на каторгу або в донецькі шахти, або на уранові руди.Розумієте, коли я прийду до влади, то хто буде опозицією? Опозицією будуть якісь відморозки, а відморозків не шкода.  А хороші люди будуть на моїй стороні.

Теперішня Партія регіонів буде на твоїй стороні чи буде вважатися відморозками?

Поки що ми до них опозиція. А коли ми прийдемо до влади, то вони стануть нашою опозицією. А їх не шкода після того, що вони натворили.

Кілька слів про українську політику. Ми вже з'ясували, що ти не критикуєш, а просто констатуєш діяльність президента Януковича. Як відомо, ти є учасником гурту “Барабас”, ти його лідер...

Не зовсім так. “Барабас” - це окремий гурт,  у них є свій лідер, а я ніби додаток до гурту.

Але ви виступаєте разом і відповідно вони тебе підтримують. До речі, коли будуть нові виступи?

Можливо скоро будуть у Луцьку і Львові. Рік тому ми випустили диск, ми об'їхали декілька міст в основному по Сходу України, зокрема Донецьк, Дніпропетровськ, Харків, Київ, Житомир. На цьому якось трохи заглохло, спочатку вирішили перенести на осінь, та щось не пішло... Лідер гурту “Барабас” зараз зайнятий зйомками кліпу.

Дмитро Голуб отримав 50 тисяч доларів з фонду Колесникова за неофіційний гімн до «Євро — 2012». Паралельно він виступає з тобою в гурті і підтримує твої позиції щодо теперішньої політики. У вас є пісні «Мій президент гопник» і тд., тобто ти констатуєш таким чином факти.

Не страшно, треба з них гроші витягати усіма можливими способами. Це ж краще, чим ми влаштуємо громадянську війну і будемо грабувати награбоване. А ми так у мирний спосіб поступово експропріюємо народні гроші. Пройшли ті часи, коли потрібно було з вилами іти на пана, або з кулеметом. Можна хитрішими способами забирати награбоване. Діма сказав, що на ці гроші хоче організувати студію у Житомирі.

Для того, щоб глядачі краще дізналися про твою творчість, прочитай, будь ласка, кілька текстів.

Я прочитаю свіженький текст, він присвячений дівчині, яка підсмажила яєшню на вічному вогні, але її неправильно зрозуміли.


Ісус Христос катається на дошці,
Сідлає хвилю і волає гучно,
Апостоли на гальці збились в купку,
Апостолам перед людьми незручно.
Матвій уже до другу готував
Євангеліє у вигляді есеїв,
А тут така халепа і провал
І свинорилі пики фарисеїв
Ще й цілий римський мусорський загін не знає,
Як на то реагувати, чи матом обложити навздогін,
А чи одразу вести до Пілата.
Андрій гукає: «Схаменися, Ребе!
Кінчай дурить, задумайся про рейтинг!»
Народ прийшов за зціленням до тебе,
Запитують про безкоштовний тренінг.
А він кричить народу що є сили:
«Ідіть до мене всі, тут красота!»
І сміючись вистрибує з-під хвилі,
Мартина ухопивши за хвоста.
Петро рішуче кидається в шторм
І ледве не вчиняє собі амінь,
От рибам, що де сіють, був би корм,
Христос сміється: «Камінь, ти є камінь».
Летить в Ісуса рятувальний круг і б’є по голові.
“Держись, братушка! В біді комрада не залишить друг»,
- кричить Іуда, легендарна тушка.
І тут Ісус починає співати,
Зрозуміло, іудейських пісень,
Але таких поморочених,
Що навіть Звиневіру Бобану з Бобаном Марковичем не снилося.
Але приблизно таке: «Біда не в тім, що свище вітер лютий,
Що всі слова мої лягли, як мертві квіти,
Біда не в тім, що я прийшов з любов’ю,
Біда у тім, що я не можу не любити.
Я не для того вас навчав, піпли,
Таких самозакоханих, серйозних,
Щоб ви своїх казок понаплели
В задушних келіях мастурберкульозних.
А потім, потім як завжди було
В ім’я моє повстане брат на брата,
За ваші побрякушки і бабло,
За ваші грьобані патріархати
Ложив на вас я свій господній хер,
Я все сказав, ви все перебрехали».
Сплигнув на дошку і в прибій попер,
В ті подовгу хвилі не вщухали.
Так він казав десь в тридцять третім році
На гребені без весел і вітрил,
Ісус Христос катається на дошці,
На березі стоїть юрба мудил.

Ти не хвилюєшся, що наприклад, ті тексти, які ти пишеш на злободенні актуальні соціальні проблеми, через два-три роки втратять актуальність?

Саме для цього я використовую такі класичні образи і символи, щоб було зрозуміло і через кілька років. Недавно замислився, чому героями моїх віршів стають зірки естради. Не знаю, з чим це пов’язано.

Прочитай ще кілька текстів.


Друг заходив в гості не часто,
Але часто коли заходив,
Ми на кухні часто сиділи,
І часто що-небудь пили,
Розливали ми з другом коньяк,
Друг за мене пив, я пив за друга,
І казав друг, що все в нас не так,
Бо на дворі стоїть каліюга.
А за вікнами дійсно мело
Непривітним дрібним порошочком,
І тоді діставав я музло
І слухали грєбєшочка,
Від завихрень енергії ци
Блоком змістів пекло біля серця,
Скільки б ти не набрав перед цим,
За добавкою бігти прийдеться.
Ми помремо, а так все ніштяк.
Я за друга пив, друг за мене пив,
Я пив за друга, ми сиділи і пили коньяк.
За вікном була каліюга.

Мені одна знайома почала писати, що ось я знов написав вірш про бухло. Хоча цей вірш не про бухло, перечитайте його уважніше.

Ми говорили про слеми, про те, що у 2007 році ти з’явився на слемерській сцені вперше. Розкажи про слем узагалі, про його історію.  Як він виник? Що це за явище? І головне – на якому етапі він зараз перебуває?

Про український слем ходять суперечки, коли він виник. Перший слем відбувся у Львові, а інші кажуть, що у Харкові  у 1998 році. Особисто до мене слем прийшов через телебачення, коли я ще жив у Харкові,  на харківському телебаченні по середах була програма «Поетичний слем у прямому ефірі». Той, хто перемагав, грав далі, я протримався там сім ігор, потім мене обламало вставати кожної середи у таку рань, і я передав свою перемогу дівчинці-поетесі. Як на мене, слем – це суміш поетичного вечора, камеді-клабу і КВК. За формою це більше КВК, бо там обирається журі із добровольців, які ставлять оцінки. Це як правило, проходить у три тури. Це гра несерйозна, тому борці за чистоту поезії, які приходять на слеми, кажуть, що це деградація. А насправді це просто гра. Треба відповідно до цього ставитись, не підходити з тими критеріями, планками як, наприклад, до серйозних літературних фестивалів. От як сказано про рок-н-рол, що це не дуже інтелігентна музика, яку грають інтелігентні люди.

Приблизно це можна сказати про слем. Це не дуже інтелігентна гра, яку грають більш-менш інтелігентні люди.  

Як відбулася еволюція у твоєму розумінні?

Я не бачу еволюції в українському слемі. Він залишився на тому ж рівні, є одиничні спроби зробити вечір слему. У нас немає серйозної програми у національних масштабах, де б існували ліги слему, щоб міста між собою змагались. В основному це одинична розвага або додаток до літературного фестивалю.

Я чув, коли в Канаді відкривалась олімпіада, на відкритті виступав поет, який був переможцем канадського національного слему. Це свідчить, на якому рівні поняття «слем»  в країні. Це серйозна національна гра. У нас у цьому немає системності.

Як відомо, ти свої тексти практично завжди читаєш вголос, а ніколи ніде не публікуєш. Крім двох антологій «Аморалка» і «Віп»…

До речі, дуже цікава антологія. Є такий проект «Вечір іронічної поезії». Це брати Капранови, Сергій Пантюк, Юрко Позаяк,  ми їздимо час від часу по різних містах  і влаштовуємо вечори іронічної поезії. У легкій невимушеній атмосфері.

Якось телефонує мені Пантюк і каже, що ми їздимо по різних містах, а після вечора поезії все одно бухаємо, скидаємось грошима, і ми вирішили випустити книжечку, будемо її під час вечора продавати, а потім ті гроші, які виручили, будемо пробухувать. Ось такий український підприємницький дух.

А чому ти практично ніде не публікуєш свої тексти?

Це майже міф, тому що все-таки публікую. Часом вони потрапляють у різні антології фестивалів тощо.

Твоя книжка «Мої нездійсненні мрії» видана у вигляді розмальовки. Ти сам малював ці малюнки.

Не просто малював, а дав можливість домалювати читачам.

Тобто ці малюнки були намальовані за твоїми текстами? Чому ти вирішив саме так оформити збірку? Яка історія збірки?

 Спочатку ми вирішили приколотись. Це була ідея Каті Самсон. Ми якось несерйозно розмовляли про те, що потрібно випустити збірку, а вона каже: «Та випусти книжечку-розмальовочку». Ми так посміялися, а я подумав, так це ж ідея. А потім це вивелось у таку концепцію, що я постійно розказую, що у мене поезія декламаторська і я себе називаю естрадним поетом. Це поезія не для читання. Під час декламації відбувається момент інтерактиву, спілкування з публікою. Коли ти береш книжечку, цього моменту немає, просто сухий текст. Тоді прийшла така концепція, якщо зробити розмальовочку за мотивами моїх віршів, то це буде саме те, тому що глядач, слухач, читач долучається до співтворчості. Він бере вірш у вигляді малюночка і може його ще домалювати. Тобто інтерактивний варіант книжки. Ця книжка була для тих людей, які не раз чули мої вірші, побували на вечорі, потім взяли цю книжечку і їх розмалювали кольоровими олівцями чи фарбами. Була така концепція. Це було три роки тому. Народу сподобалось.

Ця збірка розмальована грайливою технікою. Мало хто знає, що ти є добрим художником. Чому ти не презентуєш своїх робіт?

Я трохи малюю для себе. Може колись зроблю виставку. Це непоганий привід зібратися, влаштувати презентацію і знову ж таки випити.

Твої картини відрізняються від твоєї літературної творчості. Ти там не настільки епатажний…

Це все однобокий погляд на мою літературну творчість, тому що у мене є досить серйозні речі, які я читаю менше. Коли виступаєш на вечорі і цілу годину зі сцени іде якась нудотина, ти виходиш і ніби хотів щось серйозне прочитати, але читаєш щось веселе.

Чому відрізняються ці два види твоєї творчості? Як у тобі вживаються ці дві іпостасі?

Тому що літературу я читаю при людях, а при людях не хочеться бути занудою, понурим, хочеться заховати свої проблеми подалі і більше посміхатися. А коли я малюю, сиджу вдома, то можу залишитися зі своїми проблемами сам на сам, це для мене як арт-терапія. Не думаю, що я дозрів до того, щоб виставляти це напоказ.

Як ти ставишся до такого поняття як епатаж? Чи потрібно митцю бути епатажним?

Епатаж може бут абсолютно безглуздим. Колись давно у мене був вечір у Чернівцях. І перед цим нас попросили улаштуватися який-небудь перформанс біля книжкового магазину «Букініст». Це було десь три роки тому. Я вийшов перед магазином, почитав вірші, а там були такі скульптурки – роботи Федірка, присвячені Яценюку, Тимошенко, і я став їх коментувати,  сказав типу того, що я не проти запропонувати руку і серце Юлії Володимирівні. Я так просто ляпнув і все. А потім в усіх газетах написали, що український поет Полежака пропонує руку і серце Тимошенко і це сприймали як епатаж. Я зовсім не збирався, а просто пожартував. Іноді якийсь просто випадковий жарт може вилитися у таку нерозбериху, хоча ти зовсім не збирався бути епатажним, а був самим собою. 

Тобто плутаються поняття епатаж і щирість…

Деякі люди намагаються бути епатажними і творять якесь непотріб, що аж соромно.

А тобі за свою творчість не соромно?

Я завжди залишаюся собою. Мені нема чого соромитися.

Я думаю, що відносно Тимошенко це сприйнялося як пропозиція одного кандидата в президенти…

Я тоді ще не був кандидатом у президенти. Коли я зрозумів, що таким способом неможливо, тоді я вирішив іти у президенти.

Ми говорили про те, що деякі люди роблять такі речі, які на голову не налазять. Можливо, ця людина не є такою, але певні аргументи свідчать про таке… Є така письменниця Аліна Сваровскі, вона неодноразово у своїх блогах заявляла, що ненавидить Україну, хоче виїхати з України. Ви з нею підтримували певний час досить близькі дружні стосунки, чи змінилися вони через подібні заяви? І взагалі – де вона зараз і чим займається?

Наші стосунки змінились через те, що вона тепер мешкає чи то в Харкові, чи то в Полтаві, а раніше вона жила в сусідньому будинку. Ми часто заходили один до одного на чай. Це якраз саме той приклад непрофесійного епатажу, коли людина хоче епатувати, але не знає чим. Люди на такий епатаж просто перестають реагувати. Це було щире бажання зробити епатаж, але він якось не вдався. А у мене навпаки – ніколи не було бажання епатувати, але так виходило.

Наприкінці 2000-х років ти з’явився в поезії, в слемі, в літературі. Як ти ставишся до поділу літератури на двотисячників, дев’яностників? Чи зараховуєш себе до двотисячників?

Я себе взагалі до літератури не зараховую. Це якась альтернативна література. Цей розподіл умовний, його ж не буде через 50 років. Навряд чи буде такий розподіл на двотисячників, дев'яностників. Шістдесятники залишаються у нашій пам’яті, але немає п’ятидесятників, сороковників...   Шістдесятники залишись не тому, що були 60-ті, а тому що була хрущовська відлига.

Очевидно, що між певним історичним проміжком різні нововведення, скажімо, технологічні, політичні, впливають на творчість. Ось наприклад, зараз активно свою творчість просувають певні літератори через соцмережі. Як ти до цього ставишся? Чи допомагає це автору набути популярності?

Це все одно текст, написаний літерами. І чи прочитає його людина з книжки, чи через соцмережу, різниці тут немає. Я не думаю, що це якась революція. Інша справа, що це доступніше для молодих авторів, які хочуть достукатися до народу. Я по мінімуму виставляю свої тексти, просто  не поспішаю їх викладати, я не хочу нав’язуватися людям. Ті люди, які хочуть мене послухати, прийдуть на мій літературний вечір.

Плануєш видати книгу?

Можливо навіть цього року. Я замислююсь над цим. Накопилося трохи текстів. Прочитаю ще один свіженький текст, це скоріше текст-пісня «Лоточниця Оля».


Лоточниця Оля працює на ринку,
Вихід з метро, сто метрів прямо,
Мимо харчевні «Узбекська кухня»,
П’ятий контейнер у напрямку ями.
Тільки-но сонце місто замісить,
Люди, торговці, світ, барахолка,
Як новорічні гірлянди розвісить
Светри, жакети, блузки, футболки.
Бойко торгує, жартує з сусідами,
Кава і пончик – звичайний сніданок.
Краще брати у тітки чунтао
З возиком пластикових філіжанок.
Море базару вирує бурхливо
Торби картаті, як пінні барашки,
І у вселенськім потоці б’є стрімливо барабашка.
Молодой человек, шо вам?
Рынок Барабашова.
Подходите, мадам…
Отвали уебан
Барабан, барабан, барабан, барабан
Лоточниця Оля на ринку щоденно,
Крім понеділка,і  дві ночі на тиждень.
Світла, люб’язна, ввічлива, чемна
І в листопад, і в цвітіння вишень.
Проміж грудастих пласких манекенів
З тюків горою у межах двох метрів
Іноді після нічної торгівлі спить,
Накриваючись ворохом светрів.
Сниться тоді їй,
Коли врешті змовкне,
В ближніх кіосках триклята бутирка,
Наче ніяка вона не торговка,
А акробатка під куполом цирку.
Спритно стрибає вона із трапеції
Прямо на спину слона,
А далі під барабанну дріб і овації
Крутить веселе сальто мортале
В сукні строкатій під небесами
Ек вілібрує на тонкім канаті,
Ранок розбудить, навколо – ті самі
Тюки пузаті і торби картаті.
Лоточницю Олю в дитинстві виїбав вітчим,
І ще після того була зґвалтована двічі,
Довго хворіла, дихала в смерті жерло,
Мала давно вже померти, але не померла.
Змалку навчилась сама на себе заробляти,
Змалку навчилась терпіти, навчилась мовчати.
Якось у неї стріляли і кулю не вийняли
Тричі могла вже загинути, бач, не загинула.
Але час – це не тільки великий лікар,
Час – всемогутній мольфар-характерник,
Час – найприкольніший в світі вимір
Він все поверне, все переверне.
Втомиться доля жуватися жвачкою
Випаде боком щаслива монета,
Стане лоточниця Оля циркачкою
І супер-зіркою кардебалета
Браво тобі звідусюди несеться,
Зал рукоплескати буде їй стоячи,
Б’ється щасливо схвильоване серце,
Серце лоточниці не збарахолчене.
Саме тому замість цих «Скоко денег?»
Чується Олі: «Віват, примадонна!»
І у в’язкій каламуті щоденній
Сонцю радіють очі бездонні.
Наостанок два-три найяскравіші найулюбленіші тексти…
Чим безмеж ніше всесвіт,
Тим вірогідніше, що з іншого боку галактики, а може в іншій галактиці бухає такий же як я. Лехаєм ідіше
Рахуючи тижня дні і зарплати клаптики,
Чим безмеж ніше Всесвіт,
Тим вірогідніше,
Що в скупченні дальніх туманностей
В чорному небі існує така ж як ти,
Тільки трохи наївніша
Та, що чекає мене, на відміну від тебе,
Та як не вдивляйся в безмежжя космічної тиші,
Скільки б вона не чекала,
А я не вибухав,
Відстань між нами буде щомиті все більшою.
Це неминучий наслідок великого вибуху.
***
Життя підкидає нові тєми,
А зі старими ще не встиг змиритись,
Чекаю відповіді на актуальні проблеми,
А я шукаю можливість напитись.
І це не поза і не дурна звичка,
А можливість позбутись глобальної паніки.
Ти жив в Україні, ти дивився «Майданс»,
Ти слухав .... квантової механіки.
Мабуть, давно б збожеволів, повісився,
Згинув в печі, отруївся, пропав,
А так нічого, а так нічого
Просто випив - упав, випив - упав, випив – упав.
І нічого нити і соплі пускати,
Розводити всякі там фіглі-міглі,
Вийшов на вулицю, взяв лопату,
Щоденно повторюю собі – не скіглі!
Я теж поривався до бою стати,
Не ігнорував, не забив, не проспав,
В цей день я раніше вийшов із хати.
Просто випив-упав, випив-упав, випив-упав.
Земле моя, всеплодючая мати,
Лежить з розкинутими ногами,
Мене привчали тебе топтати,
А я крокую твоїми стежками.
Стерлися кеди мої в дорозі
Об чорнозем, асфальт і бруківку
Двісті разів міг почити в Бозі,
Від молока твого буряківки.
Двісті разів ти мене цілувала
Буком по пиці і ногами в прес,
Але як би там не бувало
Похмелився – воскрес, похмелився – воскрес, похмелився –воскрес.



UAINFO





Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини