За місяць до саміту «Східного партнерства» в російському Міністерстві закордонних справ вже охрестили майбутню зустріч «антиросійською». І це при тому, що учасниками саміту стануть керівники країн, з якими у Росії формально найтепліші стосунки. Але після конфлікту з Україною в Росії перестали соромитися у виразах - і стосовно Європейського союзу, і стосовно колишніх радянських республік.

Навіть найприскіпливіший критик не знайде в «Східному партнерстві» нічого антиросійського. Більше того, до цієї програми могла б і сама Росія приєднатися - якби не була так впевнена у своєму особливому статусі. «Східне партнерство» відповідає всім іншим програмам сусідства Європейського союзу. Здається, немає нічого більш природного, ніж намагатися встановити хороші відносини з сусідами - Володимир Путін, який сам виріс у комунальній квартирі, повинен це добре розуміти.

Втім, сусіди по «комуналці» бувають різні. Бувають люди, які намагаються тобі допомогти, встановити зручні правила співжиття. А бувають і такі сусіди, які намагаються зробити твоє життя нестерпним, щоб заволодіти твоєю кімнатою.

Росія Путіна - саме такий сусід. У Кремлі впевнені, що колишні радянські республіки повинні бути частиною якщо не російської держави, то, принаймні, нового інтеграційного проекту на кшталт СРСР. «Східне партнерство» заважає російському керівництву тим, що воно підтверджує державний суверенітет колишніх радянських республік. Тим, що європейці ставляться до України, Білорусі, Грузії та інших його учасників як до рівних партнерів.

А для Росії все це - колонії, які повинні забути про свою державність. Лідери яких повинні їздити до Кремля на уклін до самозваного імператора. Народи, які повинні плюнути на рідні мови і культури заради «русского мира». І, звичайно, не може бути ніякого «Східного партнерства». Тому що з ким дружити, вирішувати повинні в Москві, а не в Києві або в Мінську. Як це було за часів Радянського Союзу, по яких продовжують ностальгувати Путін і його підлеглі.