Мій улюблений турецький блогер Мурат Єткін (на жаль, обмежений лише англомовними) змальовує цікаву картину політичних розкладів в Туреччині за місяць до парламентських виборів 7 червня.

Побічний сюжет - поведінка президента Ердогана, який за Конституцією не має права на партійну приналежність, але натомість веде передвиборче турне на користь своєї партії. Але справа в іншому - Ердоган використовує державний бюджет не лише для погано прихованої незаконної агітації в ході парламентської виборчої кампанії, він зайнявся облаштуванням президентського палацу на 1,1 млрд дол США. Одним словом, рецидив Януковича. Чи закінчить так само?

Політична ж інтрига полягає не в тому, чи буде ердоганова Партія справедливості та розвитку найбільшою фракцією в майбутньому парламенті (абсолютно точно - буде), а в тому чи матиме вона конституційну більшість або три п'ятих від кількості парламентських місць, щоб винести на референдум питання змін до Конституції.

Яких змін?

Ви вже напевно здогадались. Султанський палац Ердогана має доповнюватися султанськими повноваженнями - Ердоган хоче зміцнити політичну роль президента (наразі це переважно церемоніальна посада), отримати виконавчі повноваження. Тьху ти, Господи, знову Янукович привидівся...

Ердоган сприймає нинішню ситуацію як можливо єдиний шанс для себе, тому і демонструє, що не зупиниться ні перед чим. Адже не всяка перемога його партії означатиме перемогу особисто йому.

І ще один нюанс, окрім жорсткої і незаконної критики політичних опонентів, крайнього популізму, Ердоган все більше занурюється в ісламізм.

Ще одна подібність до України - як і у нас в 2013-2014, та і зараз, парламентська опозиція слаба роз'єднана, без цікавих ідей і лідерів.

У нас ситуацію виправили українці. Методами прямої і вуличної демократії. Але це не може повториться в Туреччині.

І через відсутність лідерів, та і економіка країни все ще доволі в пристойному стані. Туркам є що втрачати. З іншого боку, особисто для мене залишається загадкою - чи є демократичні і секулярні цінності принципово важливими для турецького суспільства?

Отже, камо грядеші, Туреччино?