Коли читаєш історії успіху інших держав – захоплюєшся, як все у них вдало вийшло.

Цілеспрямоване і пасіонарне керівництво, вдалий менеджмент, ліберальні реформи і ось вони вже в лідерах. Колишні аутсайдери стали фінансовими центрами, світовими чи регіональними лідерами. На місці пустелі, зруйнованих чи занедбаних хатин – надсучасні хамрочоси, де вирішується доля регіонів чи цілих галузей промисловості.

Таким перемогам присвячують книги: мемуари і аналізи захоплених дослідників. Читаєш цю сотню чи декілька сотень аркушів тексту - і все зрозуміло, ось він, мануал реформ. «Скопыював», «уставив» – і роботу виконано. Декілька годин, максимум доба читання і ти з країни третього світу перескакуєш у цивілізацію нового типу, надсучасну.

Лише мозок тебе повертає у реальність – це створювалося десятиліттями, поколіннями.

Лише при наближенні ти бачиш: не всі реформи були вдалими. Успішне оновлення правоохоронної системи відбулося одночасно зі провалом охорони здоров'я, прозорі палаци не допомогли 50% населення, яке все одно бідує, порядок – частково через те, що вся опозиція у в'язницях чи еміграції. Проте таким речам присвячуються скупі рядки із тисяч сторінок тексту: «сторінка в розробці».

Жодним чином не виправдовую владу. Щиро переконаний, що свідома частина суспільства еволюціонувала набагато швидше, аніж мешканці міністерств і відомств.

Єдине, треба пам'ятати, що всі дні року вмістяться в декілька рядків підручника майбутнього. А от якими вони будуть – залежить від кожного з нас.