Для усіх, хто досі не зрозумів: строк дії мінських домовленостей завершується 31 грудня 2015 року. Метою мінських домовленостей є не мир, як дехто думає, а повернення до складу України тих районів, які утримують терористи, разом з терористами у вигляді місцевої влади.

Виграти більше часу, ніж півроку, ці домовленості не дадуть. Цього абсолютно недостатньо для вирішення будь-яких проблем, які стоять перед нами. Але за цей виграш часу ми повинні погодити із терористами і прийняти Конституцію України, закони про статус окупованих на сьогодні районів, провести за погодженням із терористами і на погоджених зі ними умовах місцеві вибори, призначити погоджених із ними суддів, прокурорів, керівників органів МВС та СБУ. Ми повинні дозволити терористам визначати порядок вживання мов на контрольованих ними територіях, надати їм якнайширші повноваження у сферах економіки та соціального захисту. А найголовніше – ми повинні не лише заплатити за зруйновану ними інфраструктуру Донбасу, але і платити їм зарплати й інші соціальні виплати. Ми – це усі громадяни України. Хочу наголосити, що платити будуть повинні всі, включно із дітьми і батьками тих, кого убили терористи.

Мінські домовленості сформульовані так, що за понівечені терористами території ми маємо розплатитися не лише грошима, але і майбутнім та правом жити за своїми правами і правилами.

Я не можу вважатиму країну, створену в результаті мінських домовленостей, своєю.

Ми відступили під тиском більшої сили. Ми, Україна, відступили, але вистояли, хоча це ще треба буде довести. Спроможність зупинити силу більшу і жорстокішу за нас – це і є достатній на сьогодні результат. Ми маємо відступити від спокуси повернути окуповані території негайно. До цього питання можна і потрібно повернутися лише тоді, коли ми знатимемо напевно, що маємо достатньо політичної, економічної, фінансової та військової спроможності повернути і реінтегрувати їх.

Інакше мета – повернення територій – буде досягнена ціною, неспівставною із подальшим існуванням держави України.