«Мудрий законодавець починає не з видання законів, а з вивчення їх придатності для цього суспільства» (Жан-Жак Руссо)

Давайте розберемося на скільки виконали керівники Мінсоцполітики пораду французького письменника та мислителя?

Спробуйте уявити як це, ходити без ніг. Ви б змогли тиждень приходити на роботу без використання сходів і громадського транспорту? Погодьтесь - задача не з легких. Але саме в такі умови окремі чиновники поставили десятки тисяч людей з інвалідністю, включаючи мене. Чи багато ви бачите на вулицях людей з інвалідністю? А працюючих? Тепер їх стане ще менше, і далі я поясню чому. Вся справа у наказі Мінсоцполітики №37, який було прийнято 20 січня поточного року. В Україні проживають десятки тисяч людей з ампутаціями кінцівок, вони користуються протезами, але вони люди. Наказ №37 стосується тих, хто має протези ніг. Він визначає 5 ступенів мобільності, що безпосередньо впливає на якість самого протезу. Розповім про них дуже коротко:

• 0 ступінь - людина не здатна пересуватись, тому їй можуть встановити лише косметичний протез, щоб відновити звичний вид тіла;

• 1 ступінь - здатність пересуватися лише в приміщенні з додатковою опорою (паличка, милиця);

• 2 ступінь - необмежена здатність до пересування в приміщенні і обмежена поза приміщенням, максимум людина може долати окремі нерівності ґрунту або бордюри;

• 3 ступінь - необмежене пересування у приміщенні і поза приміщенням з деякими лімітами щодо відстані та швидкості;

• 4 ступінь - відповідно, найвищий і дозволяє протезу витримувати підвищене навантаження при експлуатації.

Раніше, як і у всьому цивілізованому світі, ступінь мобільності визначав лікар-протезист і рекомендував людині з інвалідністю той чи інший виріб, який максимально відновить функції втрачених кінцівок. Наприклад, у мене найвищий, четвертий ступінь мобільності, що дозволяє бути на штучних «ногах» по 12 і більше годин на добу, навчатися, працювати, вести активне громадське життя.

Але єдиним розчерком пера чиновник у Мінсоцполітики вирішив, що відштовхуватись треба не від медичних показань, а від довідок! Вочевидь, номенклатурну натуру тяжко подолати і тому маємо такі ініціативи. Тепер, якщо я не працюватиму на момент протезування, мені поставлять протез другого ступеня мобільності. Тобто той, з яким я зможу лише долати бордюри і не зможу пересуватись сходами або користуватись громадським транспортом. Їздити на роботу буде неможливо.

На сьогодні, в умовах дії Наказу Мінсоцполітики №37, для того щоб отримати більш якісний протез мені потрібна робота, а щоб отримати роботу, мені потрібний якісний протез при цьому, навіть якщо я буду працювати, мені та тисячам інших людей дадуть гірший протез, ніж ми зараз маємо. Нам дадуть третій ступінь функціональності, а щоб отримати четвертий треба стати професійним спортсменом або піти в АТО.

Тобто, сидів собі чиновник в теплому кабінеті і подумав: «А візьму я відправлю інвалідів займатися спортом або воювати!» Можливо, результатом цього наказу мала стати першість України за рівнем спортсменів і воїнів з інвалідністю?

Я задав це питання безпосередньо першому заступнику міністра соціальної політики України Шевченко В. В., на що він відповів, що метою прийняття Наказу № 37 є економія бюджетних грошей, що, за оцінками заступника фінансового управління, складає близько 50% від загальної суми коштів на протезування нижніх кінцівок. То чому не піти далі і просто відмінити фінансування протезів людям з інвалідністю? Тоді можна і 100% зекономити. А якщо відправити нас всіх в АТО, як пропонується в наказі, то скоро людей з інвалідністю взагалі не буде. Може це і є справжнім мотивом наказу? Хочеться помилятися, але ще при жодному уряді не було таких ініціатив.

І ще цікаво, чому той чиновник, який вирішив зламати та змінити життя десятків тисяч людей, не запитав думки цих людей? Адже громадські ради при Фонді соціального захисту інвалідів і власне при Міністерстві соціальної політики (більше 50 організації людей з інвалідністю) визнали, що даний наказ є дискримінаційним по відношенню до людей з інвалідністю. Із «дрібних» проблем цього наказу можна відзначити порушення таких нормативних актів: Конвенції по правам інвалідів - ст. 2; Конституції України - роз. 2; Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» - ст. 3; Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - ст. 2.

Що зробив чиновник? - Відмахнувся і пішов писати нові накази.

Чи не нагадує вам це дещо із нашого минулого? Адже простіше людей з інвалідністю сховати, ніж забезпечити їм рівність прав. Команда «реформаторів» вирішила піти шляхом найменшого супротиву, але куди цей шлях приведе? В Європу, чи в «совок»?

Залишу це питання відкритим, щоб совість кожного чиновника, який писав цей наказ, могла відповісти на поставлене запитання.