Ще за Гелетея, коли перемога у поліційній операції проти лугандону вже була справою кількох днів, і в справу вступила російська артилерія зі своєї території, а потім і танки, а наші все ще воюють на автобусах ПАЗ, хтось із друзів посеред всезагального «всепропало» сказав дуже влучну річ:

– Значить цей рівень ми пройшли і виграли.

Боюся наврочити, але вже із тиждень думається, що і рівень гібридної війни ми пройшли і виграли. Таке відчуття. Далі або чергове підвищення ставок, аж до ядерних, або безславний відкат орди. Швидше друге.

Друзі-письменники повертаються з фронту по ротації, несподівано, попри всі пройдені дебальцеви – веселі й енергійні. Друзі в мене специфічні, звісно, їм аби чогось побачити та написати і трава не рости. Боявся, що все в них вигорить, або буде якийсь непристойний пафос і надрив, тому питав дуже обережно:

– Як воно? Пишеться?

– Ато. Там такі типажі зібралися.... Гашек за ними плаче.

Тепер чекаю на Швейка.