Звільнення Криму й окупованих частин Донбасу та відновлення територіальної цілісності має стати якщо не національною ідеєю (хоча чому б і ні), то принаймні головним пріоритетом національної безпеки. Так має бути, а зі прийняттям Стратегії національної безпеки для цього з'явився і практичний інструментарій.

Я радий, що наші наполегливі побажання прийняти такий документ нарешті були реалізовані. Тепер слідом за ухваленням Президентом Стратегії нацбезпеки експерти очікують від влади прийняиия Національної стратегії реінтеграції Криму та окупованих районів Донбасу. Чому це має бути окремий документ?

Тому що вже підписана стратегія стосується всіх аспектів національної безпеки, а питання анексованого Криму й окупованих частин Донецької та Луганської областей – це вже окремий випадок, який вимагає від держави і громадян конкретних координованих зусиль, що мають завершитися відновленням територіальної цілісності. Підстави вважати, що цей документ буде прийнятий, містяться у тексті нової стратегії. «Відновлення територіальної цілісності України та цілісності демократичних інститутів на всій її території, реінтеграція тимчасово окупованих територій після їх звільнення є стратегічним завданням політики національної безпеки.»

Важливо, що цей документ, яким визначено низку кроків щодо посилення військової, зовнішньополітичної та інформаційної безпеки, збігся у часі з першою річницею обрання нового Президента. Чимало коментарів щодо підсумків цього року для країни. Не вдаючись до деталей, хотів би відзначити, що на моє переконання вдалося і що ні.

Визначені Конституцією завдання глави держави – зовнішньополітичний вектор та питання безпеки і оборони – в цілому були реалізовані. Зусиллями українського народу Збройні Сили України створюються навіть не з нуля, а з мінусової відмітки, куди армію було заведено Януковичем та російськими спецслужбами. Вже стало рутиною, що Служба безпеки України щотижня затримує російських диверсантів та сепаратистів. При чому суттєву допомогу в цьому надають американські спецслужби.

Всього за рік вдалося утворити потужну проукраїнську коаліцію, чого не змогли на жаль зробити грузини у 2008 році. Хто не вважає це досягненням, хай згадає, що на порядку денному США фактично не було України, а Обаму більше непокоїла ситуація в Сирії та агресія з боку Ісламської держави Іраку та Леванту. Все це уже сприймається як даність. Але це результат всієї зовнішньополітичної команди України та самого Порошенка.

Угода про Асоціацію з ЄС ратифікована 20 країнами союзу. Але є і мінуси, немає безвізового режиму з Євросоюзом. Це недопрацювання виконавчої влади та парламенту. Проте сам ЄС погодився, що угода вступить у дію повністю 1 січня 2016 року. Тому ніяких зволікань суспільство терпіти не буде. І буде жорстко контролювати дії і Президента, і Верховної Ради.

Все це досягнення, і суспільство за рік звикло швидко забувати про них, зосереджуючись на прорахунках. Зрештою, це нормальні умови демократії, адже робота Президента така сама сервісна для суспільства, як робота лікаря чи сантехніка.

Проте в чому жоден з попередників Порошенка точно йому би не позаздрив, так це в тому, що за один рік його роботи в офісі йому випало більше проблем і задач, ніж усім президентам разом узятим. Це лише проміжні підсумки, і з кожним роком вимогливість суспільства до дій влади загалом і окремо Президента буде тільки зростати.