Радіо Свобода

Днями на сайті Радіо Свобода в рубриці «Точка зору» з'явився матеріал «Дозвіл на вільне володіння зброєю в Україні не на часі». У ньому автор заочно полемізує з «прихильниками легалізації зброї» (чому такий термін не зовсім коректний - нижче) в Україні. Спробуємо перевести заочну полеміку в очну. Адже, в принципі, колега частково звертається до мене - я є прихильником розширення прав українців на володіння цивільною зброєю. Свої аргументи я нещодавно виклав у доволі розлогому матеріалі - «Шість міфів про легалізацію зброї в Україні».

На превеликий жаль, матеріал якраз рясніє тією самою міфологією. Тож мушу провести невеликий лікнеп.

Зброя вже у вільному обігу

По-перше, вільний вогнепальної обіг зброї в Україні вже є. Сюрприз! Я б навіть сказав, що їх є два.

Перший - це офіційний. На руках українців перебуває трошки більше за півтора мільйона офіційно зареєстрованих одиниць вогнепальної зброї. Мова про довгоствольну напівавтоматичну. Ні, це не лише мисливські рушниці. Це й автомати, перероблені із позбавленням можливості стріляти чергами, і снайперська зброя, і помпові дробовики. Фактично - все, що довге та не стріляє чергами. Окрім цього, на руках «особливо поважних» українців перебуває невизначена кількість нагородної короткоствольної зброї.

Другий обіг зброї в Україні - нелегальний. Його обсяг виміряти неможливо, але є приблизна оцінка у 3,1 мільйона одиниць. У цей список входить і короткоствольна зброя, і довгоствольна автоматична, і гранатомети. Саме ці зразки в абсолютній більшості випадків стають героями кримінальних хронік. Справа в тому, що досвідчений злочинець не піде на злочин із легальним стволом: занадто легко відстежити.

І саме зараз постулат «злочинець завжди дістане нелегальну зброю» в Україні актуальний як ніколи. Зараз, через донбаські події, це стало ще й недорого.

Питання в тому, що можуть дістати законослухняні громадяни для захисту від нього?

Чого ми справді хочемо

В Україні неправильно казати про «прихильників вільного володіння зброєю». Мова не про вільне володіння, а про те, що до вже дозволених напівавтоматів та снайперських гвинтівок, розумно додати менш придатні для атаки, але значно більш зручні для самозахисту пістолети та револьвери, єдина перевага яких перед усім вищезгаданим - той факт, що їх можна носити під піджаком чи у дамській сумочці.

Практика багатьох країн показує, що сам факт того, що у жертви може бути легальна зброя, різко знижує мотивацію злочинців. Навіть якщо зброї у жертви насправді нема.

Стереотипи, вигадки, спекуляції

Розберу окремі місця попереднього матеріалу.

«...дозвіл на зброю точно так само й цілком легально отримають різного роду ватники і сепаратисти зі звільнених територій»

Ватники і сепаратисти вже не мають жодних проблем із отриманням не те що пістолета, а й танку.

«Будь-яка суперечка чи протестна акція з простої штовханини переростатиме в перестрілку, в котрій калічитимуться та гинутимуть невинні люди».

Як я вже зазначав, на руках у людей - мільйони офіційних стволів та мільйони неофіційних. Чи пам'ятаєте ви її активний вжиток протестуючими під час Майдану? У Молдові короткоствольну зброю легалізовано близько двох десятків років тому. У 2009 році у них був власний Майдан із захопленням адмінбудівель. Єдина жертва цих сутичок загинула від кийків міліціонерів.

«Прихильники надання такого права усім охочим, звісно, скажуть, що матимуть її лише ті, хто зможе собі дозволити та отримає відповідний дозвіл, в тому числі й від психіатра. Але ж ми чудово знаємо, як наразі в Україні виробляються всеможливі довідки».

Дозвіл на зброю видає МВС. Автор йому не довіряє? Добре, я теж не дуже довіряю. Але тут логічна хиба, що мене свого часу вразила у позиції Мустафи Найєма під час тематичної дискусії на Першому національному. Осягніть логіку: ми настільки не довіряємо МВС, що вважаємо його нездатним забезпечити процес видачі дозволів. Але водночас ми покладаємо на нього, і тільки на нього, захист нашого життя від бандитських посягань!

Улюблена фраза - «наше суспільство ще не готове».

Перепрошую, а як воно таким стане? Ця фраза занадто вже нагадує класичне «а як навчитеся плавати, наллємо в басейн води». Звідки взятися культурі поводження зі зброєю, якщо зброї нема?

Так, можна лише погодитися з тезою, що угруповання «ДНР» та «ЛНР» для нас не приклад. І США не приклад, і Німеччина, і Швейцарія... Але чому для нас не є прикладом країни Балтії, де до переліку легальної зброї входить короткоствольна? Добре, вважатимемо, що там інші умови та ментальність. Молдова? Все те саме, що у нас, включно із Придністров'ям, політичними кризами, Майданами. За споживанням алкоголю на особу ще й нас переважає, як і по «гарячкуватості» менталітету. Рівень злочинності там завжди був і залишається вищим за український, але після введення в дію дозволу на короткоствол дуже різко впав. І це не суто молдавська, це загальносвітова тенденція. Ніхто не каже, що дозвіл на короткоствол зробить з будь-якої країни Швейцарію, але практика показує, що він з часом здатен зробити країну безпечнішою, ніж було без нього.

Психологічний бар'єр

Знаєте, чому суперечка щодо зброї в Україні часто носить характер діалогу глухого з німим? Тому що з одного боку - раціо та статистика, а з іншого - емоціо, фобії та умоглядні переконання про «неготовність» і «один одного перестріляють».

Загалом всі люди у своєму ставленні до громадянської зброї діляться на тих, хто каже «Я боюся, що у грабіжника буде пістолет», і тих, хто каже «Я боюся, що у грабіжника буде пістолет, а в мене не буде». Люди з першої категорії автоматично ставлять себе у роль жертви: у їхній рольовій моделі немає концепції «я дам відсіч», така думка лякає їх чи то не більше, ніж сам факт нападу на них. Люди з другої категорії можуть уявити себе жертвою, але не готові миритися з цією роллю і хочуть виправити шанси.

Але правда в тому, що у грабіжника пістолет може бути незалежно від того, чи заборонене його носіння, чи ні. А от чи буде можливість дати гідний опір у вас, шановні - це залежить лише від вас та від законів вашої країни.

Віктор ТРЕГУБОВ

«Copyright © 2015 RFE / RL, Inc. Перепечатывается с разрешения Радио Свободная Европа / Радио Свобода»