Зараз, коли Україна бореться за свою територіальну цілісність, жодна інша проблема не може стати для нас більш пріоритетною. Принаймні в найближчий час.

Війна і справді є головним викликом сьогодення. Проте було б помилкою вважати, що вона обмежується зоною АТО.

Ми боремося не лише із зовнішнім ворогом, а й зі застарілим радянським світоглядом, притаманним більшості українців. Таке світосприйняття характеризується зверненням до держави з будь-якої нагоди й фактичною неможливістю розв'язувати власні проблеми самостійно, у межах громадянського суспільства.

Саме цей радянський менталітет породжує нашу тотальну безініціативність, що шкодить усім сферам соціального життя, а передусім - екології.

Українці до проблем довкілля ставляться зовсім не так, як громадяни розвинених кран. У той час, як ми не можемо впоратися навіть з найпростішими екологічними питаннями, європейські й американські міста регулярно очолюють рейтинги найбільш екологічних міст світу (за доступністю й чистотою води, ретельністю прибирання сміття, станом каналізаційних мереж, рівнем забруднення повітря й транспортними негараздами).

З чим пов'язана така разюча різниця? Причин тут декілька. Найочевидніші - низька якість життя українців (у тій же Європі екологічні рухи набули поширення лише після досягнення країнами певного рівня економічного розвитку) та відсутність багатовікового досвіду відстоювання власних прав. Але чи не найголовнішим фактором є банальний брак екологічної культури й освіти серед населення.

Тому почати варто саме з «голови», тобто культурно-освітньої підготовки наших громадян. Екологічна освіта українців має стартувати з наймолодшого віку та тривати протягом усього життя.

Особливу увагу варто приділити рекламі екологічного способу життя. Наприклад, доречним було б розробити плакати креативного змісту типу «Кидайте сміття прямо сюди! Тут все одно брудно» чи «Не вимагай результату від збірної України, коли сам не можеш влучити в урну». Якщо пряма агітація щодо захисту довкілля зазвичай не діє, то така іронічна антиагітація може стати дуже ефективною. Вона здатна стимулювати українців замислитися про екологічні проблеми й посилити суспільну важливість питань охорони довкілля..

Та лише креативної реклами недостатньо. Вона передусім спрямована на трансформацію внутрішніх установок людей - а їх, як відомо, змінити важко. А екологічна реклама має призводити до більш конкретних наслідків - наприклад, залучення громадян до участі у відповідних акціях, збору коштів для їх проведення і т.д. Креативний підхід потрібен, але він має набути більш системних форм і знайти своє вираження, наприклад, у креативному екологічному русі.

Друге, про що варто сказати, - це власне проведення масових екологічних акцій. Вони корисні не лише для довкілля, а й для становлення екологічної свідомості громадян. Адже коли людина сама долучається до заходу з охорони довкілля, вона починає розуміти масштаби шкоди, яка завдається навколишньому середовищу. Пройшовши таку «школу», громадянин не лише ніколи не смітитиме на вулиці, але й закликатиме інших дбати про розбудову екологічно чистої України.

Існує дуже багато видів екологічних заходів, та найефективнішими є акції з роздільного збору відходів (вторинної сировини, небезпечних відходів та органіки), висаджування дерев (як у місті, так і в лісі), еко-уроки й майстер-класи. Окремо хотілося б наголосити на важливості волонтерського прибирання сміття. Щороку його кількість в Україні зростає на 5-7%. При цьому на переробку йде лише 10% усіх відходів, решта ж опиняється на офіційних чи неофіційних полігонах (смітниках).

Милуватися чистотою вулиць, звісно, бажає кожен. Проте далеко не всі готові їх прибирати. Хтось не може й навіть не намагається нічого робити - від таких важко чогось домогтися; хтось має безліч можливостей, але не хоче допомагати спільній справі; хтось бажає взяти участь, але не знає як. До кожного типу людей треба застосовувати власний підхід, щоб залучити для розв'язання екологічних проблем якомога більше однодумців.

Якщо ж у потенційного активіста просто немає вільного часу, але є фінансова можливість допомогти, необхідно надати йому змогу підтримати спільну справу. Та, на жаль, зараз у країні такі механізми відсутні. Звісно, в Україні є окремі екологічні організації, проте жодна з них поки що не змогла вийти на загальнодержавний рівень. А віддавати свої кошти чи час комусь невідомому, наші громадяни, очевидно, особливого бажання не мають.

Нам конче необхідний всенародний екологічний рух, що зможе об'єднати якомога більше людей, узяти на себе всі зобов'язання з покращення екологічної ситуації в країні. У ньому має брати участь кожен свідомий українець, адже в гарному стані довкілля зацікавлені абсолютно всі. Не має значення, чи підтримуєш ти певну громадську організацію, байдуже, які твої політичні погляди - праві чи ліві. Від поганої екології кожен страждає однаково. Тому ставитися до своєї батьківщини як до тимчасового притулку - недозволена розкіш, адже якщо ми продовжуватимемо в тому ж дусі, по собі залишимо лише декорації для зйомок постапокаліптичних фільмів.

Почати потрібно з регіонів - об'єднати всі існуючі екологічні організації та активістів, розробити ефективні екологічні акції на основі найкращих практик та почати масштабну роботу.

Однією з найнебезпечніших помилок людини є ставка на одномоментну вигоду, що шкодить довкіллю. Передусім ми маємо дбати про майбутні покоління, що прийдуть нам на зміну вже завтра. Адже, як влучно кажуть американські індіанці, ми не отримали Землю в спадок від батьків - ми взяли її в борг у наших дітей.

На жаль, відновити втрачені природні багатства найімовірніше вже не вийде. Тому нам пощастить, якщо встигнемо врятувати бодай те, що від них залишилося. І з кожною хвилиною часу зостається все менше.