Пожежа на нафтобазі – це, звісно, трагедія й велика техногенна катастрофа. Але чи варто роздмухувати полум'я ще й журналістам?

Ні, я розумію: недалеко від Києва, акредитація не потрібна, можна зробити красивий стенд-ап на тлі чорного диму, навіть селфі, а якщо постояти в кадрі подовше – забезпечити вибух цистерни онлайн.

Та на другий день це шоу почало трохи набридати. Особливо – панічні зойки в ефірі і поширення замість підтвердженої інфи про потерпілих здогадок про сотні жертв.

Усе це, помножене на фактор ТБ (а для 1+1 – це цілодобове шоу), появу Фейсбуку і подальшу інтернетизацію навіть відсталих верств населення перетворює пожежу на нафтобазі на подію року в Україні, ні більше ні менше. Авжеж, із Дебальцевого прямих репортажів не велося. А в Крячках пейзаж значно "фотогенічніший" у своїй фатальності.

І от уже жінки Києва евакуюють дітей світ за очі чи взагалі за кордон.

І знову суцільна "зрада".

Тим часом, слід визнати, ніде у світі нафтопродукти інакше не горять. А Ставицький – хоч і рідкісне падло, але такі пожежі – і в Америці й Канаді не рідкість.

Ну й, хто пригадує, порівняйте резонанс у ЗМІ й інтернетах від цієї катастрофи під Києвом та катастрофи з фосфором 2007 року під Ожидовом Львівської області.

Зараз є заглиблі. Але, ІМХО, тепер журналісти влаштували трохи перебор.

Зрештою, коли на майдані шини горіли, теж чорний дим ішов... Далі продовжувати екскурс не буду, бо журналісти 1+1 й так уже "опустили".

Хоча, може, я не занадто сучасний і не розумію стандартів нової журналістики. Не знаю.

Не люблю я сучасну журналістику, словом, такою, як вона є.