Чим далі я слухаю наших громадських експертів, тим більше вони мені нагадують отих учених із Мангрета, із тієї казочки. Вони не стільки хочуть продемонструвати свої знання, скільки налякати опонентів своєю захмарною ученістю і змусити їх відступити без реального диспута.

Для цього застосовується спеціальна фразеологія, яка виглядає зовні круто, а як копнеш трохи, то воно виглядає як бажання заховати суть, щоб про підробиці не питали.

От скажімо, твердження, що країну повинні робити особливі люди, інтегратори. Взагалі-то, інтегратор – це така аналогова чи цифрова схема, вихідне значення якого пропорційне інтегральній функції від вхідного сигналу. Сидиш оце, і губишся в здогадках, що перед тобою: складна філософська концепція, чи аналогія. А внутрішній петросян нашіптує: ага, інтегратори нам потрібні, а ще суматори, підсилювачі та трансформатори.

Зрештою, виявилось, що інтегратор – це така людина, яка здатна об'єднати різні політичні сили із схожими цінностями, і провести комплексні реформи.

Шановні, але ж це визначення політичного лідера. Це одна із його основних задач. Так навіщо вигадувати спеціальний термін для того, що можна назвати простим і зрозумілим словом?

А потім з'ясовуються деталі. Виявляється, інтегратори нам потрібні для утворення "технократичного уряду". Один фразеологічний зворот тягне за собою інший, і виходить дуже красива і наукоподібна фраза. За якою, власне, насправді нічого немає - це пустишка, в яку нічого не вкладено.

Ось дивіться, я поняття не маю, що таке "технократичний уряд" в понятті даного конкретно взятого експерта. За цим словом при Януковичі, наприклад, ховали абсолютно залежний від президента уряд, який слухняно виконує команди Банкової. А зараз за цим виразом зазвичай ховають уряд, який складається із так званих "непартійних топ-менеджерів".

Експерт конкретизує: технократ - це людина, яка має компетенцію керувати якимсь державним напрямком, але не є залежною від політичних чи бізнес-інтересів, і несе відповідальність перед громадянським суспільством.

Шановні, так це ж бюрократ. Людина, яка не має нічого окрім крісла, на яке її посадили виключно через її керівні якості. Зрозуміло, що така людина, не маючи ні політичних поглядів, ні хоча б особистої зацікавленості в зміні статус-кво, буде організовувати свою діяльність так, щоб зберегти за собою оте крісло і не допустити зміни оточення настільки, щоб він як керівник не втратив цінність.
А потім постає більш складне питання: як такий "технократ" буде нести свою відповідальність? Якщо він не політик, то він і не включений в політичні механізми і його не можна відкликати політичними методами - через вибори, наприклад. Або плебісцит. Значить, громадянське суспільство якимсь чином треба інституціоналізувати і зробити над-державною структурою, яка діяльність тих "технократів" буде оцінювати, знімати і призначати.

Але це знову політичний процес, із глобальною квазі-партією у вигляді інституціоналізованого громадянського суспільства. Так може, не городити цілу купу зайвих сутностей, і замість "інтеграторів" та "технократів" просто запровадити нормальні політичні методи впливу на політиків вищого ешелону? Так звані "методи прямої демократії"?

Але тоді треба знову в модель включати політику, а у наших експертів за ідеал править аполітична регулярна держава, по типу теорії Лейбніца - в якій держава є всього тільки складною машиною, а питання керування нею - це питання правильно підібраного алгоритму. Тільки воно виглядає красиво, а насправді не працює. Бо громадяни - це не ідеальний газ, і не роботи, а всю багатоманітність державного керування до алгоритмів звести неможливо.

Тому й нема ніде в світі технократичних урядів, зате політичні – є у більшості країн світу. Розвинених країн.

А наостанок давайте згадаємо старе добре визначення.

Технократичний уряд - це влада експертів. Наприклад, медициною керує найкращий медик, економіка регулюється економістами, внутрішню та зовнішню політику здійснюють політологи, а суспільство побудовано згідно технологічного детермінізму - тобто, уявлення, що зроблені прогнозні розрахунки обов'язково із великою вірогідністю втіляться в життя.

В цій зовні красивій гіпотезі є три суттєві баги:

- експерт завжди має політичні погляди. Він може їх приховувати і грати в об'єктивність, але вони завжди є. Так, економіст не може бути "загальним спеціалістом", він зазвичай належить до якоїсь економічної школи. А це уже шлях до політекономії та вироблення політичної платформи;

- експерт може бути заангажованим. Якщо він не має ніяких зв'язків, окрім крісла, він обов'язково шукатиме собі якусь підтримку, особливо в медійному просторі - а це теж шлях до утворення політичного лоббі. Цей закон називається законом Дюверже, який описує утворення політичних альянсів (а потім і партій) всередині державних структур;

- технологічного детермінізму не існує. Доказано самою історією України, в якій 73 роки панував радянський лад, який, якщо ви пам'ятаєте, базувався на плановій економіці. А це один із видів технократії, зветься правильно соціал-тейлоризмом.

Таким чином, технократичний уряд або сам по собі перетвориться на політичний, або перетвориться на бюрократичну структуру а-ля радянська система.

Може, не городити все-таки зайвих сутностей, і будувати з самого початку нормальну політичну систему, в якій існують експертні ради та корпорації (типу RAND в США), які видають експертні оцінки, прогнози, проекти. А політики їх аналізують, перекладають нормальною, зрозумілою для народу, мовою, адаптують до реальних умов країни, і реалізують. А громадянське суспільство через політичні методи – типу виборів, плебісцитів, референдумів – їх суворо контролює і виносить оцінку.
Це називається демократія.