Німець каже: ви моголи - моголи, моголи. Москвин каже: ви укропи - укропи, укропи...

От цікаво, чому окупанти не чіпляють собі на форму шеврони з ватниками? Це ж так прикольно: обіграти ворожий мем «ватник» і посміятися над собою. Чому Сталін не додумався зробити бійцям червоної армії, яких німці називали «русішшвайн», шеврони з симпатичними свинками? Бо заліщанське керівництво, як би ми над ним не сміялися, на відміну від нашого, розуміє, що слово - це програма. Тому не можна чіпляти на себе ворожі наліпки, бо не можна дозволяти ворогові себе програмувати.

Українці, які багацько років жили за чужими програмами, наївно вважають, що самоіронія є дієвою зброєю проти московської інтервенції.

Насправді, це - ніяка не зброя, а захисний прийом суб'єктів, котрі перебувають у слабкій позиції і не можуть дати симетричну відповідь на агресію.

Самоіронія блокує ініціативу і заважає нав'язувати противникові свою волю, без чого неможлива перемога у війні.

Взагалі, з ідеологією та інформаційною складовою гібридної (підлої) війни у нас - швах. Бо нами і досі керує квазіукраїнська еліта, яка перебуває з окупантом в одній культурній системі координат. Тому реакція на ідейні атаки ворога є млявою, запізнілою і не вельми адекватною. І противнику вдалося нав'язати нам зручний для себе формат взаємодії.

Більшу частину українського суспільства вдалося занурити у стан, який можна умовно характеризувати як «за деревами лісу не видно», зосередивши на вирішенні вузько тактичних, оперативних задач, зацькувавши стратегічно і незалежно мислячих людей та засунувши на задній план питання: ЗА ЩО ми воюємо і ЧОМУ ми змушені воювати?

Протидія агресії зводиться виключно до судомної рефлексії на заздалегідь продумані випади противника. А головним ворогом нашої держави вдалося призначити Путіна і націлити наше суспільство на боротьбу не ЗА Україну, а ПРОТИ Путіна, заклавши під нього міни уповільненої дії.

(Дещо раніше українці купилися на маніпуляцію «Україна БЕЗ Кучми». Не те, щоб той Кучма був таким уже чудовим президентом, але боротьба «проти» породжує вельми еклектичні альянси, які після досягнення короткострокової мети - усунення спільного ворога, заважають перейти до вирішення конструктивних задач і створюють підґрунтя для нових, ще гостріших конфліктів.)

Люди, які маніпулюють нашою свідомістю, прекрасно знають, що війна проти України зароджувалася не на полігонах, не на підприємствах ВПК, а в кабінетах. І збройній частині конфлікту передував потужний ідейний розігрів російського суспільства та ідейна дезорієнтація суспільства українського.

Спочатку правляча гебешна кліка зосередила в своїх руках усі засоби інформації. Потім у інформаційний простір почали закидатися тези і меми, які відповідним чином налаштовували свідомість мешканців країни-агресора і мешканців країни, яка стала об'єктом агресії.

Вербувалися українські посадовці та силовики, розвалювалася система безпеки нашої держави, створювалися агентурні мережі, а вже потім Імперія нанесла удар.

Спочатку було СЛОВО (тобто спочатку був етап програмування свідомості, бо навіть найкраща зброя нічого не варта, якщо в суспільстві немає моральної готовності її застосовувати, солідарності та твердого переконання у своїй правоті).

Тому для агресора важливо, щоб в Україні не було нічого подібного. Щоб в українців не було ні гомогенного інформаційного простору, ні спільного культурного поля та системи цінностей, ні спільної ідентичності, ні стратегічно мислячої еліти, здатної керувати країною як суверенним, активним геополітичним суб'єктом, а не як васальним квазідержавним утворенням.

Тому зараз розгорнулася така шалена кампанія проти національно-свідомої інтелігенції, на яку клеять наліпки «диванних патріотів», «печерних націоналістів», «вишиватників» і усіляко протиставляють її тим, хто «что-то дєлаєт і реально борєтся с Путіним». Тому, що «диванні патріоти» здатні перепрограмовувати суспільство, зазомбоване російською пропагандою.