MENU

Загроза "фашизму" – стара й перевірена гібридна зброя російської агресії

873 0

"Антифашизм", Альоша Ступін

Народний депутат, ім’я якого не хочу нагадувати всує, вкотре заявив днями ex сathedra про відродження в Україні фашизму, пише для "Тижня" Юрій Макаров

От буквально так і сказав: "Фашизм знову піднімає голову, він повернувся на вулиці нашої країни". Дурість, звісно. Скільки можна? Не варто реагувати, але чому в такому разі майже те саме регулярно повідомляють цілком респектабельні західні ЗМІ? Недавній приклад – висвітлення ходи на Покрову. Не Russia Today, не "Первый", не Кисельов, не Соловйов, а Le Monde і The Guardian?

Так звана боротьба з фашизмом – радянський винахід. Російська праволіберальна публіцистка Юлія Латиніна стверджує, що честь розробки цієї зброї масового задурення належить Віллі Мюнценберґові, червоному мільйонерові та медіамагнатові, емісарові організації "Комінтерн", зарубіжної філії ЦК партії та московської розвідки. Саме він нібито скликав міжнародний антифашистський альянс менш як через рік після захоплення влади в Італії Муссоліні й за 10 років до перемоги в Німеччині Гітлера.

Читайте також: Наш другий фронт: іде битва між старою та новою Україною

Проте ознайомлення з документами епохи переконує: Мюнценберґ був технологом й аж ніяк не ідеологом, а справжніми авторами концепції були голова виконкому Комінтерну Григорій Зинов’єв і секретар Карл Радек, тобто члени вищого партійного керівництва СРСР. Відтоді у фашизмі звинувачували по черзі капіталізм як такий (потенційно), соціал-демократів, консерваторів, "неправильних" комуністів за кордоном і всередині – кого завгодно, хто на той чи інший час вважався ворогом Кремля. Антифашизм, як і "боротьбу за мир", було успішно втовкмачено в мізки інтелектуалів "першого світу" за допомогою відповідних інструментів, таких як пропагандистські ресурси на утриманні Москви, шпигунські відомства ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ, посольства за кордоном, місцеві компартії, іноземні агенти впливу, а також "корисні ідіоти".

Ренесанс універсальної зброї настав уже в часи хрущовської "відлиги", яка, між іншим, почалася разом із вторгненням радянських військ в Угорщину й закінчилася вторгненням у Чехословаччину. "Діти XX з’їзду" мали розібратися зі сталінським ідеологічним спадком, виробивши якусь переконливу картину світу. Шістдесятники деконструювали й перезібрали міф комунізму, зліпивши практично з нуля, "під себе" взірцевий образ первісних більшовиків на чолі з богом-Леніним, – чесних і рішучих, але інтелігентних і людяних, які в реальності ніколи не існували. Ну а ворогом №1, звісно, обрали узагальнений фашизм.

Опонент бачився переконливим: мільйони жертв, звіряча до наївності ідеологія, внутрішній устрій іще потворніший, як здавалося тоді, за совіцькі звичаї. Порівняно з ним навіть реальний, а не обіцяний соціалізм вигравав із вражаючим рахунком. Те, що фашизмів було кілька різної міри потворності й різного ступеня небезпеки, помічати було ліньки. Те, що той ідеальний комунізм, який малювали в романах і на картинах мрійники, мав достобіса малопривабливих тоталітарних рис, просто залишалося поза увагою. Лякалка фашизму стала чи не головною підставою легітимізації комуністичного ладу в очах бодай трохи здатних до рефлексії підданих СРСР. "Так, ми недосконалі, але ж вони ще гірші"… 

Читайте також: Кремль приваблює правих і лівих радикалів Європи пропагандистською "піротехнікою"

Цей дивовижний ідеологічний компот, протиприродний гібрид гуманізму з тоталітарною свідомістю довгий час панував у мізках навіть найкращих представників радянської цивілізації. Весь розвиток післявоєнної радянської культури, зокрема й української радянської, відбувався в межах цієї ідеології післясталінського комунізму-лайт. Ну а загроза "фашизму" (саме в лапках, тобто чогось умовного, що назве вище начальство) як елемент гібридної зброї зберігалася до кінця СРСР, а в Росії як його правонаступниці плекається донині.

Дивно, що не кожен фашизм підлягає засудженню. Москва за усталеною традицією вільно й дуже вибірково "призначає" фашистів. Як до війни називали Пілсудського, але чомусь припинили називати Гітлера, як після війни називали Тіто, але забули про Ґамаля Насера та Ясіра Арафата – класичних, типових представників явища, так сьогодні в очах російських ідеологів не є фашистами угорські, італійські та французькі крайні праві (бо вони друзі та клієнти), але є польські та, звісно, українські. Проблема правих радикалів, назвімо їх так, щоб не повторювати дзвінке слово, в Європі справді існує. Але в різних країнах вона різниться за рівнем токсичності. Ну й головне: коли тобі весь час волають "Тримай злодія!", через якийсь час озираєшся на джерело галасу.

Авжеж! Росія нині є класичним фашистським суспільством – точнісінько за дефініцією Умберто Еко, пункт за пунктом. Тому не озирайтеся. Це білий шум. Завіса. Брехня.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Юрій МАКАРОВ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини