Буквально кілька днів тому згадував, коли востаннє слухав похоронні оркестри. І зрозумів, що це було десь в середині 1990-х. Сумно, цілий пласт культури відмер.

А колись було все по-іншому. В дитинстві я боявся похоронних маршів, і ніхто з дорослих не міг мені пояснити, чому вони обов'язковий атрибут сумного ритуалу і без них ніяк не можна обійтись. Просто похорон сам по собі ритуал сумний, а з похоронним маршем він ставав моторошним і безпросвітним. Якщо щось і заважало повірити в потойбічне життя і воскресіння мертвих, то саме похоронний марш. Ну, бо як можна було воскреснути після такого?

Я тоді всім казав, що понад усе мені хочеться, щоб мене ховали без оркестру. І от тепер усе по-іншому. Тепер навіть якщо я скажу своїм родичам і друзям: «Любі, потрібен оркестр і марш», то я їх усіх підставлю з цією ексцентричною останньою волею.

Уявляю, як вони його шукають, бігають по якихось військових училищах і пожежних службах. Хоча до чого тут пожежні служби? Хіба в наших пожежників є оркестри?

Цілий пласт культури відмер. Священик із півчими дешевше. Тепер уже можна не хвилюватися за потойбічне життя і воскресіння мертвих. Цілий пласт культури відмер – і не воскресне. А ми дивуємося, чому в нас така низька музична культура серед громадян.