Агресія Росії в Україні сколихнула світ. Захід не може примиритися з одночасним руйнуванням випещеної за 70 повоєнних років системи європейської безпеки. Тому - санкції, санкції і санкції. Цим обмежується набір дієвих методів впливу на агресора. На перший погляд, ефективність цих заходів низька і не відповідає викликам. Але, з іншого боку, воювати зараз з країною, якою управляє людина з маніакальними схильностями, навряд чи доцільно. Час має довести правильність вибору стратегії західним світом.

Але Кремль не завмер в очікуванні розв'язки. Навпаки, він веде активну діяльність на всіх можливих фронтах - фізичному на Донбасі, економічному, політичному, комунікаційно-контентному - в Україні та на територіях європейських держав, не упускаючи можливості проведення окремих акцій в будь-якій іншій країні світу.

На території Європи немає жодної країни, яка б в тій чи іншій мірі не була втягнута в орбіту впливу Москви. Угорщина, Сербія, Вірменія... Але особливе місце в цьому переліку займає Греція.

Стосунки останнього періоду між Москвою та Афінами гідні детальнішого аналізу, але звернемо увагу на декілька фактів.

Греція за весь повоєнний (після Другої світової війни) період не була стабільною країною. Громадянська війна 1946-49 років.Період економічної нестабільності, який завершився військовим переворотом в1967 році (результат вікового протистояння лівих та правих сил). До влади прийшли «чорні полковники». Хунта намагалась підняти економіку країни і, значною мірою, це їй вдалося. У всякому разі міжнародні інвестиції отримали режим найбільшого сприяння. Була проведена низка реформ, які позитивно вплинули на рівень життя греків.

Елементи фашистської ідеології перемежовувались з деякими демократичними послабленнями, то ж не сильно вплинули на громадянське суспільство. До того ж, спрацював принцип сильної руки, яка зробить сильну державу. Для греків це було якраз доречно.

І ще одне, що має на даний момент суттєве значення для розуміння ситуації в Греції. «Чорні полковники» намагались сформувати ідеологічні принципи для відродження національного духу нащадків Еллади. І спробували поєднати національну свідомість з православним відродженням.

Нічого вам це не нагадує?

Православне відродження, панславізм - це ті постулати, які стали засадами неоімперської геополітичної доктрини реваншу путінської Росії, який так наполегливо намагається реалізувати Путін.

«Рускій мір» - це не ідеологія оновленої Росії, як нам це намагаються подати путінські технологи. «Рускій мір» - це технологія гібридно-месіанської агресії, за допомогою якої путіністи намагаються поглинути інші країни і мирний спосіб життя в цілому.

Радикал Ципрас з єврофана путіністів-євроскептиків виріс до молодшого партнера Путіна. І не варто забувати, що минулого року тоді ще лише лідер коаліції ліво-радикальних сил "Сіріза" Алексіс Ципрас назвав український уряд фашистським, а відповідальність за війну на Донбасі поклав на ЄС.

«Грецька партія з вичурним ендшпілем» - так можна охарактеризувати блискучу операцію Кремля на просторах Еллади. Для Путіна такий поворот подій в Греції фактично є довгоочікуваним європейським дебютом.

І це не останній хід Кремля на шаховій дошці не лише Європи, а й Світу.

І не останній ендшпіль по-путінськи - як тріумф закритих геополітичних торгів політичними авантюристами ідеологічної фрази долями громад і перспективами миру у світі.