17 липня 2014 року в небі над Донбасом було скоєно акт міжнародного тероризму - з російського ЗРК «Бук» був збитий літак Боїнг-777 авіакомпанії «Malaysia Airlines», що прямував з Амстердама в Куала-Лумпур. На борту перебувало 298 людей (283 пасажири та 15 членів екіпажу), усі загинули.

За кількістю жертв ця катастрофа стала найбільшою в історії авіації з 11 вересня 2001 року й увійшла в десятку найбільших за всю історію. Буквально одразу після катастрофи рейсу MH17 Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію 2166, яка містить вимоги притягнути до відповідальності винних і забезпечити належну співпрацю на міждержавному рівні для встановлення їх.

Практично на річницю трагедії Австралія, Бельгія, Малайзія, Нідерланди та Україна офіційно звернулися до Ради Безпеки ООН з проханням створити міжнародний кримінальний трибунал для притягнення до відповідальності винних у катастрофі літака «Малайзійських авіаліній» над територією України. А у самій Раді Безпеки ООН почалося обговорення проекту резолюції про створення міжнародного трибуналу для кримінального переслідування відповідальних за крах Боїнга.

Сьогодні вже ні у кого немає сумнівів у тому, що пасажирський літак в небі над Донбасом було збито саме з російської пускової установки ЗРК «Бук». Про це вже говорять навіть в російській - нехай опозиційній - пресі. Отже, вчергове обговорювати вже відомі усім факти немає сенсу. Хотілося б поговорити про інше - буквально цивілізаційні відмінності у діях Росії та Заходу під час та після катастрофи. І, безумовно, роль та дії України.

По-перше, варто відзначити першу реакцію - лідерів та суспільств. І на Заході, і в Україні її можна описати одним словом - шок. І дуже важливо, що українські громадяни виявили прості, але людяні реакції - квіти під посольствами, слова співчуття. Український президент не став ховатися за протоколом, а миттєво провів телефонні переговори із лідерами Австралії, Нідерландів, Малайзії та інших країн, пообіцявши сприяння у розслідування злочину. Цей жест було оцінено, а слова було дотримано.

На тлі недолугих спроб бойовиків усіма силами заважати слідству, а Росії - знищити докази та направити розслідування по помилковому сліду (за фактом - обвинуватити Україну), Київ опинився по один цивілізаційний бік із світом. По інший бік - терористи та Росія.

По-друге, терористичний акт в небі над Донбасом вимагає не тільки проведення міжнародного трибуналу, а й визнання так званих ДНР та ЛНР терористичними організаціями. З таким закликом буквально по гарячих слідах після трагедії виступив Президент України. Вочевидь, це - політичне рішення, яке доведеться приймати всупереч тиску Росії. Але це рішення необхідне - причому воно не тільки не суперечить мінським угодам, а й сприятиме встановленню тривалого миру на Донбасі.

Це фактично підтвердив в інтерв'ю "Коммерсанту" секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев. За його словами, «ІГ - це терористичне угруповання, і це всі визнають. Ніяких терористичних угруповань на території Луганської та Донецької областей немає». За логікою Кремля, такий статус-кво дозволяє надавати допомогу сепаратистам зброєю, боєприпасами, інструкторами, найманцями тощо. Вочевидь, визнання ДНР та ЛНР терористичними організаціями дозволить кваліфікувати таку допомогу вже на міжнародному рівні як спонсорство тероризму - із усіма відповідними наслідками. Більш того, визнання ДНР та ЛНР терористичними організаціями пришвидшить реалізацію мінських угод, бо зникнуть останні ілюзії у бойовиків та росіян у можливості «реінтегрувати» ці утворення в Україну та далі підтримувати збройний конфлікт у активному стані.

Вочевидь, сьогодні на Заході бракує саме політичного рішення. Скоріш за все, там чекають чітких юридичних підстав, які може дати анонсований міжнародний трибунал у справ малайзійського «Боїнгу».

По-третє, офіційне звернення Австралії, Бельгії, Малайзії, Нідерландів та України про створення міжнародного трибуналу з'явилося лише тоді, коли, за словами головного прокурора у справі катастрофи Боїнга МН-17 Фреда Вестербеке, слідство наблизилося до моменту, коли у нього з'являться юридичні переконливі докази. За його словами, прокуратура на даний момент «формально» не ідентифікувало винуватців трагедії, проте в поле зору слідчих є група потенційних підозрюваних.

Що це означає? Лише те, що заклики наших «гарячих голів» невідкладно «подати до суду», «розірвати усі стосунки із російськими компаніями», нарешті «оголосити війну Росії» означають лише їх емоційні забаганки та скоріше відносяться до реакцій, притаманних «русскому миру», а не цивілізованому світу, де мають вагу лише докази та факти. Які, до речі, Україна ретельно збирає для того, щоб притягнути Москву до відповіді - але за процедурою, так, щоб у Білокам'яної не було жодного шансу вислизнути від відповідальності. Альтернатива такому підходу не є прийнятною для України - багатомільярдні позови російських компаній та самої Росії у ти ж самі суди ЄС. Росія вже знає, що це таке - бо програла позов по справі «ЮКОСу», коли фактично просто конфіскувала чуже майно і тепер має повертати 50 млрд. доларів. Чи потрібна така перспектива Україні - запитання риторичне.

Ми маємо пам'ятати золоте правило Західної цивілізації - «демократія - це процедура». Пам'ятати та ефективно користуватися ним. Ми тільки вчимося, але вже маємо переконливі успіхи на дипломатичному фронті, де ми не просто втримали свою лінію, а й наголову розгромили супротивника - на нашому боці не тільки лідери світових держав, а й звичайні громадяни, від яких ці лідери залежать.

Крім цього, ми маємо пам'ятати, що людяність та чесність - це головний капітал в сучасному світі. І будь-які заклики не звертати увагу на думку країн Заходу, діяти жорстоко та на свій розсуд штовхають Україну по інший бік цивілізаційної прірви - у бік Росії.