Спробою відповісти на це питання є пропонована чернетка екологічного маніфесту, що ґрунтується на концепції примусового розширення особистої «зони комфорту».

Небажання займатися екологічними проблемами тут і зараз - помилка, за яку доведеться дорого заплатити в майбутньому. Адже стан довкілля суттєво впливає на інші галузі суспільного життя: економіку, культуру, промисловість, соціальну сферу. Так, енергетична неефективність знижує конкурентоспроможність вироблених товарів. Забруднення довкілля призводить до численних хвороб і зменшення тривалості життя.

Тому комплексна боротьба за кращу країну неможлива без покращення екологічної ситуації в державі. Особливо це стосується України, де показове нераціональне природокористування стало не просто нормою, а навіть показником успіху.

Суспільство має право на гідне довкілля. Та як його відстояти? Спробою відповісти на це питання є пропонована чернетка екологічного маніфесту, що ґрунтується на концепції примусового розширення особистої «зони комфорту».

Громадянин і довкілля

Кожна людина має власну «зону комфорту» - територію, на якій індивід почувається спокійно й безпечно. Цей простір особистість готова захищати, розвивати й оберігати.

На жаль, «зона комфорту» більшості українців обмежується територією їхніх квартир чи кімнат. А за все, що знаходиться за дверима помешкань, мовляв, «відповідають комунальні служби». Звідси - обмальовані під'їзди, розбиті двори, машини, припарковані на дитячих майданчиках, сміття. Поза моєю «зоною комфорту» - хай хоч потоп.

Щоб змінити ситуацію на краще, необхідно примусово розширити простір персональної відповідальності громадян, спонукати їх відмовитися від шкідливих побутових звичок і почати власноруч створювати комфортний світ навколо себе. Звісно, цей процес потребує часу й чималих зусиль. Потрібна ефективна пропаганда, масштабні екологічні акції - будь-що, що дозволить залучити українців до екологічного руху.

Кожен громадянин має хоч якось докласти руку до захисту довкілля: поширити відповідну інформацію, організувати однодумців чи допомогти матеріально. Навіть малоефективне, здавалося б, прибирання пляжу, парку чи двору може справити конкретний терапевтичний ефект: розширити «зону комфорту» людини, змусивши її відчути відповідальність за шматок землі, на якому вона щойно навела лад.

Особисто беручи участь у екологічному русі, громадяни поступово перетворюватимуться з пересічних мешканців свого будинку/району/міста на його реальних господарів. А це перший крок до розбудови екологічно свідомого суспільства.

Суспільство і довкілля

Боротьба за чисте довкілля - це спільна справа, яка потребує зусиль кожного громадянина. Досягти успіху в царині екології можна лише гуртом.

Та домогтися безпосередньої участі всіх українців нереально. Адже в СРСР нас роками привчали до необмеженого споживання ресурсів. І хоча радянська система вже давно відійшла в небуття, радянської свідомості народ не може позбутися досі.

Тому наразі в екологічному русі слід спиратися на окремих активних громадянах, котрі здатні підтримувати лад хоча б на власному подвір'ї. Таких українців треба об'єднувати, залучати до виконання корисних справ. Тоді з часом їх ставатиме все більше, і ця критична маса якісно змінить ментальність решти громадян.

Наш головний ворог - звичка покладатися на когось іншого. Держави, котра раніше бралася за розв'язання всіх проблем, більше немає. Тож маємо нарешті взяти відповідальність за своє життя на себе. Інакше зрушити ситуацію з місця просто не вдасться.

Держава і довкілля

Змінивши свідомість спочатку окремого громадянина, а потім і всього суспільства, треба братися за реформування державної екологічної політики, яка в нашій країні залишає бажати кращого.

Так, українська промисловість наразі є однією з найменш енергонеефективних на одиницю виробленого продукту. Це ставить нас в енергетичну залежність від агресивного сусіда й змушує державу підвищувати ціни на комунальні послуги до рівня, непосильного для більшості громадян.

Українські заводи, що належать великим промислово-фінансовим групам, перетворюють наш спільний дім на суцільний відстійник. Олігархи безсоромно й безкарно руйнують довкілля заради власного збагачення.

А що робить держава? Заохочує антиекологічних діячів і карає активних громадян, що допомагають будувати нову, кращу країну. А має бути навпаки. Держава повинна захищати життєву зону українців, а не скорочувати її до мінімуму. Вона зобов'язана забезпечувати населенню гідні умови для існування, а не труїти й обкрадати його.

Тому наша спільна мета - змусити державу відстоювати інтереси людей, слугувати для них позитивним прикладом; навчити суспільство об'єднуватися, щоб разом заявляти про нагальні проблеми; спонукати громадян бути відповідальними й небайдужими.

Лише так ми зможемо створити середовище, придатне не тільки для існування, а й для здорового й щасливого життя. Усе інше - порожні балачки.