Колега з уряду, який все життя тут працює, запитав мене, скільки тижнів я провчилась у Школі Флетчера. Мене це питання вразило. Він автоматично вважає, що, в найкращих традиціях пострадянської еліти, написане в моєму резюме «випускниця Флетчера» означає, що я там на якійсь програмі протусувалась кілька тижнів. Якщо в Україні дійсно таке розуміння випускників закордонних університетів, то мені слід дописати, що я випускниця Колумбійського університету, Дюка, британського Ессексу, шведського Лунду.

До мене нарешті дійшло, чому в США ніколи не представляють двотижневу програму як свою освіту, а в Україні – це поширена хвороба. В Америці те, що ти випускник престижного університету, – це гарантія для майбутнього роботодавця твого рівня інтелектуального розвитку і знань, адже ти склав усі іспити цього вишу й отримав диплом. А ще тебе оцінювали у порівнянні з іншими студентами, і якщо ти маєш гарні бали (GPA), це означає, що ти один із найкращих на ринку випускників.

В Україні поняття освіти дійшло до такого рівня інфляції, що у нас її асоціюють не з такою гарантією, а просто із «корочкою». Якщо так її сприймати, то дійсно неважливо, чи ти складав іспити, змагався з іншими студентами, отримував оцінки своїх здібностей. Важливо лише, що ти просто маєш стосунок до якогось престижного закладу, бо провів там час на якійсь літній програмі.

Такі літні програми престижних американських вузів часто направлені на представників країн, що розвиваються, і мають місіонерсько-благодійний характер. Допомогти тим, кому в принципі не світить стати випускником цих університетів (через недостатнє знання мови, недостатню освітню підготовку, недостатні фінанси, нестачу часу), трохи розширити горизонти. Потім у цих країнах такі люди називають себе випускниками. Сумно.