Проблема націоналізму, який зупинився на "Слава Україні-героям слава" і дуже любить говорити про "зовнішніх і внутрішніх ворогів" (цитата з вчорашнього мітингу ПС на Майдані) полягає в тому, що він нікому у світі не цікавий. Сторонній спостерігач дивиться на все це з байдужістю чи легким острахом (який породжує захисну байдужість). Подивіться фільми про Сирію і ISIS, погляньте на людей, які кидають гранати з криками Аллах Акбар (не тільки фанатики з ісламської держави, між іншим, а й "помірковані" ісламісти, значно адекватніші) і запитайте себе, чи вам це цікаво. Чи захочете ви з такими людьми спілкуватися, робити з ними бізнес, зустрічатися з ними в аеропортах і на туристичних маршрутах. Чи захочете ви інвестувати свої гроші в їхні підприємства. Чи захочете ви пускати їх на свій ринок і давати їм можливіть заробляти собі на життя. Ну просто наш націоналізм виглядає для стороннього глядача приблизно так само. Може, трохи м'якше, бо для західного вуха "аллах акбар" – це загроза, а "слава Україні" – ні. Але націоналізм має сенс тільки тоді, коли він робить певний народ сильним. А в сучасному світі сильним ви стаєте тільки якщо ви цікаві. Цікаві економічно і культурно. Тільки якщо з вами хочуть щось робити. З націоналізмом аля нинішній Правий сектор ніхто в світі нічого робити не захоче. Нецікаво і все.