У «Букві» «поганим», «якимось западенським» й із «незрозумілими словами» назвали Лукашів переклад «Фауста», визнаний одним із найкращих у світі

Микола Лукаш

У книжковому магазині «Буква» (раніше – «Читай-город»), що на Богдана Хмельницького, 3-Б, був свідком такої історії. Молоді люди запитали у консультанта Вікторії в окулярах, чи вони мають «Фауста» Ґете. Та сказала так, ходімо, привела до потрібної полиці, дістала книгу і сказала десь так: «Ну, это украинский перевод, вы знаете, мне не пошло, я училась на русском и говорю на русском, но не смогла прочитать именно в этом переводе, хотя украинский понимаю. Тут просто перевод плохой, какой-то западенский с непонятными словами, короче я не рекомендую. Но книга есть, если что».

Ну, відповідно молоді люди подякували і пішли геть. Я ж вирішив взяти до рук той примірник – заглянути, що ж там за переклад такий страшний. Відриваю, не повірите – переклад Миколи Лукаша, класика, котрий знав 20 мов, із яких вільно перекладав, його доробок перекладів на українську – 15 томів іноземної літератури!

Микола Лукаш економив на одежі, а вільну копійку тратив на обіди в ресторані «Інтурист»: лише там він міг чути чужу мову від самих іноземців, адже за кордон його не випускали. Через це навіть премію, яку німці присудили Лукашеві за найкращий переклад «Фауста», не зміг забрати.

Так, український переклад «Фауста» вважається чи не найкращим перекладом Ґетевої трагедії на чужі мови! Навіть самі німці це визнали. Про це писали літературознавці В. Скуратівський, Л. Первомайський, Л. Копелєв, Л. Череватенко... Взагалі, за переклад «Фауста» українською мовою бралися такі титани як Іван Франко, Михайло Старицький, Дмитро Загул, але подужати всю поему Ґете ніхто не зміг – далі першої частини жоден із них не просунувся. Сам Микола Лукаш працював над ним 18 років!

Дмитро Павличко писав: «У ті роки Лукашевого «Фауста» читала вся інтелектуальна Україна. Тувім українською мовою звучав краще, ніж в оригіналі! Лукаш використав таке несподіване лексичне багатство нашої мови, так гнучко та слухняно йшла за його рукою могутня плеяда тувімівських метафор, така іронія виблискувала з кожного речення перекладу, що я був зачарований тим усім. Лукашева мова – як небеса, побачені в телескоп. Міріади слів, які годі спостерігати простим оком, виступають у його мові зі своїм глибинним світлом».

Може «Буква» перегляне фаховість своїх констультантів?