Наша країна 2 серпня відзначає День високомобільних десантних військ Збройних Сил. Еспресо.TV згадує бойовий шлях українських десантників, який вони подолали з часів початку російської агресії на сході України. 

Позивний "Ігла", десантник 95-ї окремої аеромобільної бригади (ОАЕМБР): "Наш девіз, за яким ми живемо: збили з ніг - бийся на колінах, встати не можеш – лежачи наступай".

Колись ці слова сказав дніпропетровець, "батько" ВДВ Василь Моргелов, й вони стали кредо для українських десантників. Коли конфлікт на Донбасі переріс у військове протистояння, саме ці хлопці першими стали на захист територіальної цілісності України. На момент російської агресії Збройні сили країни могли протиставити кремлівській армаді лише чотири напіврозвалені високомобільні десантні бригади.

Павло Розлач, командир 2-го батальйону 95-ї ОАЕМБР: "Не можна сказати, що на початок війни ми були підготовлені. Ні. Ми були напіврозвалені. Але якщо інші частини були розвалені повністю, то ми на половину".

Травень 2014 р., м. Слов'янськ. Російський терорист Гіркін запускає військовий маховик на сході України. Розпочинається активна фаза проведення АТО. До околиць міста прориваються дніпропетровські десантники 25-ї повітрянодесантної бригади. Разом із бійцями Національної гвардії вони закріплюються на в'їзді у місто, а з південного краю з боями житомирська 95-та аеромобільна бригада займає оборону на стратегічно важливій горі Карачун. Саме цей укріплений район і став кісткою в горлі терористів. Бої за цю висоту не вщухають ні вдень, ні вночі. Герой України, полковник Михайло Забродський у ті травневі дні керував операцією по штурму гори Карачун.

Михайло Забродський, командувач високомобільних десантних військ України: "Гора Карачун, якщо провести аналіз місцевості, вона є панівною висотою в околицях Слов'янська, з якої проглядалося і можна було контролювати візуально і вогнем практично все місто, а найголовніше виїзд із нього – у бік Краматорська, тобто південний напрямок".

Липень 2014 р. Південь Донецької області. Росія через державний кордон переправляє зброю та артилерію для терористів "ЛНР" та "ДНР". Підрозділи 79-ї Миколаївської бригади рушають на підкріплення прикордонникам, що стоять поблизу пункту пропуску Ізварино. Росіяни, не гребуючи, виїжджають з нульового кілометра кордону й по кілька разів на день накривають щільним вогнем артилерії десантників.

Семен Колейник, офіцер 79-ї ОАЕМБР: "Ось цим по нас працювали вчора. Це частини міни. Не знаю, потрібно перевіряти за серіями, чи є вони у нас, чи нема. Але прилітали вони не з нашого боку ".

Коли противник почав нахабніти й перетинати державний кордон на важкій техніці, десантники почали відкривати вогонь на ураження.

Семен Колейник, офіцер 79-ї ОАЕМБР: "Ось так ми ведемо облік того, кого і коли було знищено. Ці установки ми знищили, коли був день народження в одного офіцера, а потім на день народження іншого – ще одну знищили".

І першими відчули, що таке "руський мір» по-кремлівськи. З російського містечка Гукове по цих висотах "Браво", "Граніт" та "Савур-Могила" було випущено не один залп з реактивних систем залпового вогню БМ 21 "Град". Обстріли цієї висоти тривали по 19 годин.

Першу колону важко поранених десантників з цих висот вивів у тил молодий командир 79-ї аеромобільної бригади Семен Колейник разом з радником президента Юрієм Бірюковим.

Михайло Забродський, командувач високомобільних десантних військ України: "Було поставлене завдання. Для того щоб зняти загрозу оточення і зняти складне становище, яке склалося уздовж південних рубежів нашої країни на півдні Донецької області після того, як РФ почала застосовувати засоби ураження через лінію державного кордону, було поставлене завдання рядовому загону забезпечити виведення підрозділів, які на той момент знаходилися в південних районах Донецької області".

Не витримавши потужних артилерійських атак з боку Росії, українські військові були змушені відійти з півдня Донецької області. А рейд 95-ї аеромобільної бригади ввійшов в історію як найдовший у світі. Десантникам вдалося прорвати лінію оборони сепаратистів, здійснити марш до Маріуполя, повернутися вздовж кордону та знищити кілька російських артилерійських батальйонів, які перебували вже з української сторони кордону.

Вересень 2014 р. Високомобільні десантні війська заходять в старий та новий термінали Донецького аеропорту і беруть під свій контроль навколишні села – Піски, Тоненьке, Водяне. Оборона повітряної гавані десантниками триватиме 242 дні й увійде в історію сучасної війни як "Донецька фортеця", а терористи їх прозвуть "Кіборгами".

Позивний "Ігла", десантник 95-ї ОАЕМБР: "Коли ми були в терміналі, тиша для нас означала, що до нас підходять. Ми просто висовували автомати і давали автоматну чергу на обум, починалася стрілянина, нам ставало спокійніше. Ми тоді вивели "Маршала" з 79-тої зі старого терміналу туди зайшла 93-тя, там був інший командир. У нашому новому терміналі рулили 95-та і 79-та".

Сергій, десантник 95-ї ОАЕМБР: "Коли в аеропорту ми стояли, то заходила псковська дивізія, 79-та, одразу обстановка змінювалася. Воювали вони грамотніше, але тим не менше... чечени зовсім не справили враження як воїни. Я очікував, що горяни будуть там – лашпорта. Росіяни воюють грамотніше, але теж по зубах отримують".

21 січня 2015 р. Терористи підірвали опори нового терміналу. Під завалами опинилися десантники 81-ї Костянтинівської аеромобільної бригади. На допомогу товаришам прибули чотири бригади ВДВ. 25-та дніпропетровська бригада разом з 95-ю житомирською закріпилися на шахті Бутівка, що в кількох кілометрах від селища Спартак. 79-та миколаївська разом з 80-ю львівською посилюють оборону селищ Водяне, Тоненьке, Піски і будь-що намагаються прорватися на льотну смугу аби евакуювати бійців, що вціліли під уламками.

Проросійські бойовики збирають всю свою військову міць й гатять з важкої артилерії по позиціях десантників, намагаючись вибити їх з околиць Донецька. Наші не відступають.

Дмитро Марченко, підполковник 79-ї ОАЕМБР: "Бачите, ми їх утримуємо. Тому що прогнозували, що ще два дні тому ми повинні були звідси втекти. Але ми утримували, утримуємо і утримуватимемо".

І навіть тоді, коли російська пропаганда гомоніла, що терористи повністю контролюють летовище та його околиці, українські десантники передавали вітання з метеостанції співвітчизникам. Незважаючи на те що руїни "Донецької фортеці" ми залишили, околиці й понині залишаються під повним контролем військових.

Березень 2015 р., курортне селище Широкине. Проросійські війська намагаються закріпитися на панівних висотах населеного пункту. Українські десантники разом із підрозділами Національної гвардії відбивають їхній наступ.

Олександр Сухов, навідник 3-го батальйону 79-ї ОАЕМБР: "Нє, не було зразу страшно. Перший бій навіть не задумувались, було страшно пропустити ворога. Адреналін покрив просто все – і страх, і все інше. Забули просто за все. Розуміли, якщо зараз хоч на хвилину можеш заховатся, одійти десь у сторону, то можна все проґавити. Там не скільки за себе, як за те, що з тобою є бойові побратими, за яких ти відповідаєш так само, як і вони за тебе".

Сергій Почтаренко, командир 3-го батальйону 79-ї ОАЕМБР: "Виконуємо ми досить-таки різні завдання: маємо свій район відповідальності, проводимо патрулювання за певними маршрутами, проводимо якісь демонстраційні дії. Деякі підрозділи брали участь у бойових діях під Широкиним. Артилерія батальйону трохи в інших районах сектору "М" – досить-таки успішно утримують його досі".

Відтіснивши ворога до Новоазовська, миколаївські десантники передали селище Національній гвардії України та іншим підрозділам Збройних сил. На переконання командувача високомобільних десантних військ Михайла Забродського, єдине досягнення війни на сході України - бойовий досвід, який здобули бригади ВДВ.

Михайло Забродський, командувач високомобільних десантних військ України: "Одне з досягнень конфлікту на Сході - те, що кадрові питання почали вирішуватися зовсім по-іншому і підхід до їх вирішення змінився. Якщо раніше потрібно було вислужити якийсь ценз, мати якісь досягнення, напрацювання і так далі, то зараз все дуже просто, все показує бій: якщо командир вміє керувати підрозділом в бою, значить, він може керувати підрозділом більш високого рівня".

Як, наприклад, командир 4-ї роти 2-го батальйону 95-ї бригади Павло Розлач з позивним "Ведмідь". За проявлений героїзм в обороні Донецького аеропорту молодого капітана було відзначено державною нагородою – орденом Богдана Хмельницького третього ступеня, а командування ВДВ побачило в ньому бойового командира.

Павло Розлач, командир 2-го батальйону 95-ї ОАЕМБР: "Командувач запропонував. Я не відмовився. Подякував за надану довіру. Буду намагатися виправдати її".

Позивний "Валіко", десантник 95-ї ОАЕМБР: "Молодий офіцерський склад, який у нас є, – як наш комбат. Це молодий, але досвідчений і в першу чергу порядна людина. Нам просто пощастило, навіть РФ не розраховувала, що у нас є покоління таких молодих офіцерів, як "Ведмідь", як "Крава".

За рік бойових дій на сході крилата піхота української армії наростила тактичні та стратегічні м'язи. І з напіврозвалених бригад перетворилися на повноцінні штурмові підрозділи.

Станіслав Мельничук, журналіст: "Зачистка будь-якого населеного пункту для українського десантника – це ретельно спланована операція. Її готують заздалегідь на умовних макетах".

Олександр Сухов, навідник 3-го батальйону 79-ї ОАЕМБР: "Ми дізнаємося від розвідки, яке це село, і починаємо дивитися всі під'їзди і виїзди до нього повністю. Повністю карту місцевості. І починаємо далі створювати макет, за яким ми просто будемо працювати".

Наглядний приклад злагодженої роботи десантників в обороні міста Авдіївка. Першими вступають у бій штурмовики. Кілька хвилин на підготовку – і їх починають прикривати кулеметні черги КПВТ та ПКТ БТРа. Зміна позицій. Робота парами. І поки одні перезаряджаються, інші прикривають своїх товаришів гранатометним вогнем. Цю атаку десантники відбили, і ворог був змушений відступити. Самі ж хлопці жартують: високомобільні десантні війська – перш за все бойове братерство, а потім окремий і самостійний рід військ.

Павло Розлач, командир 2-го батальйону 95-ї ОАЕМБР: "У десантних військах завжди було братерство. Можна покладатися не тільки на своїх, але й на хлопців з іншої бригади. З усіма бригадами були якісь спільні завдання, виконували за рік і з 80-кою, з усіма абсолютно. Можна покластися. Знаєш, що в тебе фланг не залишать – або дупу тобі прикриють, або прийдуть тобі на підмогу".

Більшість офіцерів десантників стали як народними, так і державними героями. За проявлену мужність та військовий хист удостоєний ордена "Герой України" командувач високомобільних десантних військ, полковник Михайло Забродський.

Михайло Забродський, командувач високомобільних десантних військ України: "За цей рік з гаком нам доводилося виконувати завдання різного спектра – як на своїй території, на передньому краю, так і на території, яку контролює противник".

За звільнення Красного Лиману та проявлений героїзм посмертно нагороджений орденом "Герой України" командир 1-го батальйону 95-ї аеромобільної бригади полковник Тарас Сенюк.

Єдиний учасник АТО, який є повним кавалером ордену "Богдана Хмельницького", командир 1-го батальйону 79-ї аеромобільної бригади, підполковник Максим Миргородський.

Полонений та нескорений командир 90-го батальйону 81-ї аеромобільної бригади, підполковник Олег Кузьмін. За проявлену мужність та незламний дух, які він проявив, перебуваючи 124 дні в полоні у терориста Михайла Толстих з позивним "Гіві", отримав орден "Богдана Хмельницького" третього ступеня.

Добрий троль терористів та улюбленець соцмереж, заступник командира 2-го батальйону 79-ї аеромобільної бригади Євген Жуков, більш відомий за позивним "Маршал", за проявлений героїзм в обороні Донецького аеропорта удостоєний ордену "Богдана Хмельницького" третього ступеня.

Євген Жуков, заступник командира 2-го батальйону 79-ї ОАЕМБР: "Гіві", вище ніс, а то очі в тебе якісь сумні".

27-річний розвідник, командир взводу розвідки 79-ї аеромобільної бригади Павло Чайка за проявлену мужність в звільнені Красного Лиману, героїчну оборону аеропорту Прокоф'єва та деблокаду міста Дебальцевого став повним кавалером ордена "За мужність".

Павло Чайка, командир розвідвзводу 79-ї ОАМБР: "Ми для цього сюди і прибули, щоб підсилити і, у випадку чого, виступити й стати на захист нашого кордону".

За рік військового конфлікту на Донбасі Україна виховала п'ять повноцінних бригад ВДВ, які є основною ударною міццю сухопутних військ. Ці хлопці, загартовані вогнем та сталлю, готові будь що стати на захист суверенітету нашої країни.