Міністерство культури вийшло з «чудовою» ініціативою - склало так званий «білий список» російських діячів культури, громадських активістів, які заявили про підтримку України у боротьбі з російськими загарбниками. В ньому 34 особи, але, як стверджує Мінкульт на своєму сайті, список «не є вичерпним і коригуватиметься відповідно до подій та нової інформації».

Ця «ведмежа» послуга нашого чиновництва від державної культури вже викликала негатив у середовищі «списочників». Наприклад, Михайло Жванецький заявив: «Я думаю це, звичайно, провокує.... у мене ж в основному робота в Росії». А Олег Басилашвілі підкреслив: «...складання будь-яких списків в культурі - справа неблагородна».

Дійсно, оцей білий список занадто вже нагадує практику радянських часів, коли всіх, а особливо діячів культури, ділили на позитивних і негативних.

А от Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації (на виконання ще квітневого рішення Кабінету міністрів України) підготувала проект постанови щодо обов'язкової ідентифікації клієнтів і надання телекомунікаційних послуг з використанням SIM-карти на підставі укладеного договору між оператором і абонентом. Звичайно ж, необхідність такого рішення пояснюється загрозою з боку російських терористів. І ще, щоб вберегти нас всіх від телефонних шахраїв.

Благі наміри урядовців навряд-чи приведуть до дійсно позитивних зрушень в проблемі захисту діяльності мобільних операторів та пересічних громадян. А от створити проблем така ініціатива може більше ніж достатньо. Наприклад, як заставити нас всіх кинути справи і займатися укладенням договорів з операторами? Хіба є хоча б адміністративна відповідальність за неукладення такої угоди? А що вона дасть? Може, ввести кримінальну?

А якщо ви втратили картку, як її поновити? І чи продадуть вам нову, якщо ви не можете підтвердити втрату попередньої?

А чи гарантує ця постанова збереження індивідуальних даних громадян від передачі третім особам цілими територіальними масивами, наприклад, для банківських махінацій? Хто нестиме відповідальність, якщо база даних мобільного оператора раптом стане надбанням саме тих терористів, з якими ми боремось?

Рішення, які приймаються у високих сановних кабінетах, мають відповідати вищим запитам державної національної безпеки з баченням перспектив державності, а не заради ситуативних корпоративних інціатив. На вищенаведених прикладах цього не відчувається.