28 липня біля Ясинуватої в Донецькій області загинув боєць 93-ї бригади Руслан Ігнатишин. Йому було 29. Руслан жив у селі Скотарському Воловецького району і працював на залізниці, його мобілізували в Збройні сили 1 серпня минулого року. Хлопець уже відслужив рік і ось-ось мав демобілізуватися. На жаль, не встиг...

За свою кар'єру я надивися всякого, але зараз не можу стримати обурення. Про смерть Руслана рідним повідомили телефоном одним реченням, після чого зв'язок зник. Ні про обставини загибелі, ні про місцезнаходження тіла, ні про час, коли його доставлять додому, ніхто не сказав жодного слова. Цілий тиждень убита горем мати (батько Руслана помер три роки тому) намагалася з'ясувати, що сталося з її дитиною, і коли її привезуть додому. Усі інстанції просто футболили її – хтось байдуже, а хтось і грубо – не заважайте, у нас і без вашого сина справ достатньо. Тільки вчора про цю дику ситуацію стало відомо мені. Усе було вирішено протягом кількох годин, сьогодні в другій половині дня Руслана привезуть у рідне село, похорони відбудуться завтра з усіма почестями – оркестром, почесною вартою, салютом...

Але я мушу сказати – з таким ставленням до загиблих героїв Закарпаття ніколи не виконає план мобілізації... На жаль, не зможу особисто бути присутнім на похоронах, бо маю термінове відрядження в Київ. Висловлюю глибокі співчуття рідним Руслана і прошу вибачення за безсердечність і бездушність військових і цивільних чиновників. Обіцяю, що будь-які подібні прояви в майбутньому буду викорінювати найжорсткішими методами!