Здається, революція гідності не торкнулася мислення українських можновладців. Чиновники досі продовжують працювати на бізнес, нехтуючи інтересами звичайних громадян. Про це промовисто свідчить досі незавершена епопея з незаконним будівництвом на Микільській Слобідці.

Згадана історія розпочалася ще за часів «молодої команди» Леоніда Черновецького. Тоді рішенням Київради від 26.07.2007 року № 67/1901 товариству з обмеженою відповідальністю «Майк» у використання було передано трикілометрову смугу вздовж лівого берега Дніпра - від Броварського проспекту до Русанівських садів.

За генеральним планом столиці ця територія має чітко вказане призначення: рекреаційна зона, парк, спортивні й дитячі майданчики, басейн, дельфінарій. Та забудова, яку почало зводити тут ТОВ «Майк», цьому опису очевидно не відповідала.

Таке свавілля обурило громаду. Люди не наважувалися протестувати відкрито, проте впевнено тримали оборону протягом 6 років, не даючи забудовникові закласти жодної цеглини.

І лише прихід «нової команди» змусив громаду здати свої позиції. Зрозумівши, що влада залишилася такою ж продажною - змінилися лише її обличчя, - забудовник знову почав роботи, начхавши на чинні норми й закони.

Але цього разу іншими стали люди: кияни вже не боялися боротися, бо знали, що разом вони - сила.

Війна розгорнулася на всіх фронтах - як у «ручному режимі» (акції протесту, сутички з тітушками), так і в судах. Часом доходило до абсурду: так, громада Дніпровського району близько півроку витратила на те, щоб довести судді Господарського суду міста Києва, що Дніпро має лівий берег(!). Адже забудовник стверджував, що роботи ведуться не на лівобережжі, а в Росанівській затоці малої річки Десенка, про що свідчить офіційний лист, наданий директором ДП «Інститут генерального плану Києва» ПАТ «Київпроект» Володимиром Чекмарьовим. Завдяки цій лазівці товариство сподівалося збільшити доступну для забудови площу в прибережній смузі.

Суд чомусь вперто не помічає, що роботи на Микільській Слобідці ведуться з очевидними порушеннями ледь не всіх нормативних актів України - перш за все, статей 60,61 Земельного кодексу України та статей 8, 89 Водного кодексу України про заборону будівництва на земельних ділянках в захисних смугах. Наприклад, деякі з новобудов розташовані всього в 30 метрах від берега (замість передбачених законом 100 метрів).

Будівництво шкодить не лише екології лівого берегу, а й головній святині українських греко-католиків - Патріаршому собору Воскресіння Христового, що знаходиться поблизу. Після старту забудови на підлозі та стінах храму собору почали з'являтися тріщини. Це не лише кривдить почуття вірян, а й псує імідж Києва: важко захоплюватися містом, яке більше дбає про збагачення олігархів, аніж про збереження архітектурних пам'яток.

Боротьба триває

Коли в 2014 році забудовник розпочав активну фазу робіт, стало ясно, що Микільській Слобідці загрожує реальна небезпека. Громада Дніпровського району вирішила не чекати допомоги від влади, а взятися за справу власноруч. Місцеві мешканці об'єдналися з вірянами Патріаршого собору й пішли на штурм високих кабінетів.

Спочатку на вимоги простих людей ніхто не звертав уваги. Та завдяки довгим місяцям наполегливої праці активістам врешті вдалося домогтися створення спеціального комітету для врегулювання ситуації. Справа зрушила з мертвої точки, але успіхом це назвати було важко.

Тоді до розгляду проблеми залучили народних депутатів: Наталю Новак, Євгена Рибчинського, Віктора Чумака, Борислава Березу. Це дало розголос у ЗМІ, але на результат не вплинуло: парламентарі просто скористалися зайвою нагодою для самопіару.

Щоб спонукати представників влади до конкретних дій, активісти вдалися до більш рішучих методів. 25 липня на Микільській Слобідці відбулася акція проти забудови лівого берега Києва. Мітингувальники перекрили Броварський проспект, а громадська організація «Єдина Сила» висунула Віталію Кличку й депутатському корпусу Київської міської ради такі вимоги:

терміново припинити будівництво на Микільській Слобідці;

дати публічну оцінку діям депутата від УДАРу Максима Микитася, першого заступника мера Ігоря Ніконова та його бізнес-партнера Вадима Столара, які брали безпосередню участь у лобіюванні незаконної забудови;

не словом, а ділом покласти край епосі царювання команди Леоніда Черновецького в столиці, припинивши лобіювати інтереси олігархів-забудовників;

надалі сконцентруватися на стратегічному розвитку Києва, постійно дослухаючись до думки міської громади.

Завдяки цьому людей нарешті почули. 28 липня кияни зустрілися з мером столиці Віталієм Кличком, який пообіцяв, що не дозволить незаконного будівництва на Микільскій Слобідці.

Та на цьому громада не зупинилася. Наступний крок - презентація власного плану облаштування спірної території. Це має бути не просто рекламний проект міського голови, а реальна схема дій, що зокрема визначить і подальшу долю вже зведених будівель.

Робота в окресленому напрямі вже почалася. Наступного місяця громада має зустрітися з Віталієм Кличком для обговорення перспектив втілення наявних пропозицій. Окрім того, мер уже зараз обіцяє, що на Микільській Слобідці буде створено парк, дитячий садок і дитячу спортивну школу.

Звісно, говорити про щасливий кінець зарано. Будівництво ще не скасовано, а лише призупинено. Про перемогу йтиметься лише тоді, коли незаконність забудови визнає суд.

До того ж, досі невирішеними залишаються багато питань. Наприклад, що робити людям, котрі роками збирали кошти на нове житло, а тепер стали заручниками нечесних забудовників? Очевидно, що ТОВ «Майк» повинно виплатити їм відповідні компенсації.

Та для цього потрібне рішення суду. А його поки що немає.

Наразі маємо наступне:

мер наклав на будівництво вето;
що буде далі - незрозуміло: або Віталій Кличко «домовиться» із забудовником особисто, або питання якимось дивом буде винесено на розгляд суду, або ж громада буде змушена домагатися справедливості власноруч.
Навряд чи мер ризикне робити якісь конкретні кроки до місцевих виборів 25 жовтня: адже, з одного боку, на кону підтримка громади (майбутніх виборців), а з іншого - інтереси забудовників, що є його колегами не лише по міській раді, а й по партії.

Поки що з упевненістю можна сказати лише одне: щоб захистити себе й своє місто, ми маємо весь час тримати руку на пульсі. Усе ще попереду!