Запропонувавши ідею Балтійсько-Чорноморського союзу та розширення формату переговорів з врегулювання на Донбасі, новий президент Польщі кинув одразу кілька викликів.

Від спроможності отримати на них відповідь залежатиме не лише майбутнє альянсу, але і політична кар'єра молодого лідера держави. Але починає він зі спроби створити новий формат переговорів про врегулювання на Донбасі.

Виборці Польщі. Повноваження польського президента не дозволяють йому реалізувати у повному обсязі проголошені Дудою завдання. Схоже, що його ініціативи - частина передвиборчої кампанії партії "Право та справедливість", якій у останню неділю жовтня прогнозують перемогу на парламентських виборах у Польщі. За такого сценарію Польщі буде легше відігравати роль субрегіонального лідера.

Німеччина та Франція. Хоча у Берліні та Парижі звично називають Варшаву партнером, існує формат Веймарського трикутника, проте ініціатива Дуди навряд чи прийдеться по душі Ангелі Меркель та Франсуа Олланду. Річ у тому, що після приєднання Польщі до ЄС тамтешні політики наче розпочали надолужувати згаяні за час перебування у соціалістичному таборі можливості. До того ж Польща не відчуває на собі протягом останніх років наслідків економічної кризи, навіть навпаки - демонструє послідовне економічне зростання. Чи потрібна Німеччині та Франції, які мають власне «танго втрьох» з Росією амбітна конкурентка за лідерство у Європі - питання риторичне.

Постсоціалістичні країни. На Балтійсько-Чорноморській дузі, яка повинна стати місцем реалізації геополітичних планів Анджея Дуди, також не все гладенько. Відносини Польщі та Литви лишаються історично непростими, у багатьох країнах Центральної Європи є потужне проросійське лобі, та й поняття національні інтереси у Міжмор'ї ще ніхто не скасовував. Звісно, Варшава може сподіватися на допомогу Вашингтону, але той на сьогодні не страждає від браку зовнішньополітичних проблем, які потребують його втручання.

США. Заокеанський лідер залишається послідовним союзником поляків, Вашингтон активно сприяв становленню більш активної позиції Варшави у європейських справах. Проте друга каденція Барака Обами, у якого без Старого Світу не бракує зовнішньополітичних проблем, добігає кінця, і у зоряно-смугастої еліти є інші питання, що заслуговують на увагу. Навряд чи польський президент залишиться у «блискучій ізоляції», проте коефіцієнт його корисної діяльності може виявитися занизьким.

Росія. Дуду, як і більшість польських політиків,у Росії сприймають традиційно вороже, за що польська еліта платить тією ж монетою. Підстави відомі - загибель навесні 2010 року літака з президентом Лехом Качиньським та низкою державних діячів Польщі під Смоленськом, куди ті летіли вшанувати пам'ять розстріляних у Катині польських офіцерів. Дуда виглядає ідеологічним спадкоємцем Качиньського, тому навряд чи піде з Росією на будь-які компроміси. Тим більше - у прагненні відігравати більш вагому роль у питаннях європейської безпеки через врегулювання конфлікту на Донбасі.

Україна. І для нашої держави ініціативи Анджея Дуди є важливими. Насамперед - його прагнення змінити формулу переговорів про врегулювання на Донбасі. Варшава та Київ зможуть діяти узгоджено, якщо будуть усвідомлювати власні політичні інтереси та визначать наперед ролі. Не варто вважати, що Польщі без України не обійтися - у будь-якому амбітному проекті країні з українським потенціалом не хочеться грати другим номером. Саме тому ті, хто називає себе вітчизняною елітою, повинні якнайшвидше сформулювати ставлення до ініціатив польського президента та втілити підхід у практичних рішеннях у царині безпеки та зовнішньої політики.