Опосередкованим доказом того, що Путін готує масштабний наступ, який буде супроводжуватися масовим поверненням російських військовослужбовців з України у трунах, стало засекречування втрат з боку російської армії у мирний час.

Ця ініціатива Кремля напряму порушує російську конституцію. У Росії знайшлося опозиційне середовище, що робить спробу зупинити путінський указ про держтаємницю на крові.

Про перебіг процесу у "Студії "Захід" з Антоном Борковським" на Еспресо.TV розповів російський адвокат Іван Павлов, котрий з позовом щодо ініціатив Кремля дійшов до Верховного суду Російської Федерації.

- Судове рішення було винесене не на користь тих, хто намагався спростувати указ президента Росії щодо засекречування даних про жертви, навіть цих так званих локальних мирних конфліктів. Що відбувалося на суді?

- Ми наполягали на тому, що відомості про втрати особового складу не можуть бути віднесені до державної таємниці. Наша аргументація була проста, там не було ніякої вищої математики. Ми говорили про те, що президент, призначивши цю категорію інформації секретною, вийшов за рамки закону. У Росії діє закон про державну таємницю. Указ президента - це підзаконний акт. І він має відповідати цьому закону. Відповідно до Конституції у нас перелік відомостей, що становлять державну таємницю, може визначатися тільки федеральним законом. У федеральному законі, у Законі про державну таємницю, в статті 5-й міститься перелік відомостей, що становлять державну таємницю. Це вичерпний перелік категорій інформацій, усередині яких можуть бути державні секрети. Так от, відомості про втрати особового складу Збройних сил не потрапляють ні під одну з тих категорій, які вказані в 5-й статті Закону про державну таємницю. Процес йшов понад 6 годин. Ми протягом усього цього часу намагалися, як кліщами, витягти з наших процесуальних опонентів, щоб вони нам натякнули, під яку категорію потрапляють ці відомості про втрати особового складу. Ми розуміли, що ставимо перед нашими процесуальними опонентами нездійсненне завдання. У законі немає нічого такого, що б хоча б віддалено нагадувало категорію, під яку можуть підпадати відомості про втрати особового складу.

Зал у Верховному суді був досить просторий. Прийшли журналісти та просто зацікавлені громадяни, щоб поспостерігати за цією процедурою. Досить часто вирази, які допускалися нашими процесуальними опонентами, смішили аудиторію.

- Але суд Вас не почув, наскільки я розумію?

- Суд у цій справі, як і в інших справах з державним інтересом, виконує не тільки функцію правосуддя, є ще й політична функція. І в цьому випадку вона домінувала.

- Тобто рішення продавили. А як Ви думаєте, що тепер буде підпадати під цей гриф державної таємниці? Наскільки я розумію, рішення Верховної Ради остаточне і безповоротне. Тобто тепер ось ці спалені заживо буряти вже не зможуть розповідати про кількість їхніх загиблих товаришів в українській війні, чи як?

- Так, дійсно, проблема така є. Це проблема стосується не тільки військовослужбовців та їхніх сімей, а ще й журналістів, блогерів і тих російських і зарубіжних активістів, які ведуть розслідування. Цивільні і журналістські розслідування теж у зоні ризику, під загрозою притягнення до кримінальної відповідальності, аж до звинувачення в державній зраді. І такі прецеденти є. У нас з 2012 року в Кримінальному кодексі діє стаття, яка передбачає відповідальність не тільки за розголошення державної таємниці, але й одержання відомостей, що становлять державну таємницю.

- А це як?

- Відомості про втрати особового складу - це не тільки відомості про загибель військовослужбовців, це ще й відомості про полонення, дезертирство, про те, що хтось безслідно зник чи навіть захворів і не може виконувати свої функції, - це все відомості про втрати особового складу. Саме так розкривається ось цей термін у внутрішніх документах, у нормативних документах Міністерства оборони. Тому, в принципі, проблема є, проблема для всіх тих, хто займається розслідуваннями в цій сфері, для них це зараз реальна загроза.

- Тобто опублікувати фотографії з того чи іншого військового кладовища, на якому поховані російські десантники, що загинули в Україні, - це вже є кримінальним злочином, що підлягає покаранню?

- Це може спричинити проблеми, пов'язані з притягненням до кримінальної відповідальності журналістів, блогерів, розслідувачів, громадянських активістів. Така загроза є, але я Вам скажу так: у Росії без загрози взагалі неможливо відчувати себе людиною. Тим більше зараз, у наш час. Тому загроза була, загроза залишається. Ми будемо оскаржувати рішення Верховного суду. У нас для цього є цілий місяць, - щоб підготувати апеляційну скаргу, направити її в апеляційну інстанцію Верховного суду. Крім того, негативне рішення Верховного суду відкриває перед нами дорогу для звернення до Конституційного суду по цій же проблематиці. Поставивши питання про конституційність тих положень Закону про державну таємницю, які були застосовані Верховним судом і які Верховний суд витлумачив таким чином, що надав президенту право виходити за рамки Закону про державну таємницю. Це проблема вищого порядку, ніж та проблема, яка вирішувалася в рамках засідання Верховного суду. Цю проблему має вирішувати Конституційний суд Російської Федерації. І ми, коли починали цей процес, були готові, що нам доведеться бігти не спринтерську дистанцію, а стаєрську. Ми готові до довгого процесу. У нас для цього є знання, досвід і бажання.

- Наскільки сильний громадський резонанс після появи численних цинкових трун з України? Наскільки ця проблема є гострою для Росії?

- У тій аудиторії, в якій мені комфортно і в якій я спілкуюся, у цій аудиторії ця проблема стоїть дуже гостро.