Проголошуючи заклики щодо необхідності розширення «нормандського формату» шляхом вступу сусідів України у переговорний процес із Москвою, Польща, власне, хоче реалізувати декілька своїх цілей...

Озвучена нещодавно президентом Польщі Анджеєм Дудою ідея створення «партнерського блоку держав від Балтійського до Чорного та Адріатичного морів» - це не стільки повторення ідеї Юзефа Пілсудського «Міжмор'я» чи ностальгія романтичного націоналізму поляків за величчю часів правління Ягеллонів, як ... план США, загорнутий у гарний, привабливий фантик.

Спробуємо тезисно обґрунтувати:

1. США не зацікавлені у сильному ЄС як можливому потенційному супернику. Сам по собі ЄС не становить безпосередньої небезпеки для геополітичних інтересів США. Найбільшим жахом останніх є євразійський континентальний союз із Москвою і, можливо, навіть із Туреччиною. Саме тому США підтримують напругу у стосунках ЄС та Англії, а також особливу позицію країн Балтії і Східної Європи;

2. Польща є таким собі «троянським конем» США для ЄС. Сучасне економічне становище поляків, у першу чергу, є заслугою США (як і суспільного договору власних еліт). Згадаймо хоча б списання Вашингтоном декількох десятків ярдів боргу полякам. Сьогоднішній особливий статус Польщі в ЄС визначається не вагою в економіці чи іншими об'єктивними чинниками, а, в основному, фаворитизмом у заокеанського патрона. Саме тому Польща на сьогодні не зацікавлена у сильній і незалежній Україні, яка може стати конкурентом і потенційним об'єднуючим центром Східної Європи, можливим новим фаворитом Білого Дому (не зважаючи на те, хто там знаходиться).

3. Проголошуючи устами Дуди проект створення Балто-Чорноморського союзу, США тим самим розробляють власний запасний варіант на випадок розпаду ЄС або на випадок його надзвичайного посилення. Це з одного боку. З іншого - США не зацікавлені у тому, щоб Україна потрапила під повний вплив ЄС. Адже, у випадку такого розвитку подій, стає потенційно можливим утворення у майбутньому євразійського континентального союзу.

САМА лише заява про створення такого союзу уже є для Німеччини (як фактичного центру ЄС) пересторогою щодо можливого відходу ЄС від спільних дій із США на міжнародній арені.

4. Остання заява польського президента про необхідність збереження цілісності території України - це лише так звана ПОКАЗОВА частина політичних планів нинішнього керівництва. Але вона має й приховані моменти.

Проголошуючи заклики щодо необхідності розширення «нормандського формату» шляхом вступу сусідів України у переговорний процес із Москвою, Польща, власне, хоче реалізувати декілька своїх цілей:

а) Показати світовому співтовариству, що Крим - це територія, яку Україна не може контролювати, а тому потрібен міжнародний протекторат над ним. Такий собі план «федералізації путіна» у польському виконанні;

б) «Загнуздати» Україну таким Кримом та спонукати до підкорення українців у Балто-Чорноморському союзі. Це, на думку поляків, можливе з огляду на «нічийність» України, на її теперішнє невходження до будь-яких впливових військово-політичних союзів.

Сьогоднішнім своїм ставленням до нинішнього керівництва України (зокрема, не запросивши Президента України на інавгурацію) Дуда уже зараз намагається показати майбутнє місце України у цьому гіпотетичному утворенні. Певним каталізатором для реалізації цих планів є політика сучасного керівництва України, яке всіма силами упирається проведенню перезрілих реформ. Відсутність у нас реальних реформ, зростання тотальної корупції - все це разом може посилити тиск Вашингтона у планах втягнення України у такий союз.

Звичайно, все це могло б видатися ще однією із конспірологічних теорій змови, якби не планомірна політика полонізації Західної України, насамперед через запровадження карт поляка, через вимивання найбільш здібних українських випускників у ВНЗ Польщі та багато-багато інших штрихів, які і дають підставу намалювати ось таку картину.

Реальність планів Дуди (читай США) - то вже інша тема публікації. Принагідно лише зазначу, що при певних геополітичних розкладах вони в середній перспективі цілком можливі та реальні.