Міняючи Конституцію після Революції Гідності, Небесної сотні та тисяч загиблих у війні, ми фактично пишемо новий спільний договір між нами, українцями. Це не договір між владою і громадянами, бо всі ми – громадяни і маємо розуміти – як ми домовляємося СПІВжити надалі.

Тому я дуже ціную крок президента, який запросив учора представників громадськості, аби поговорити про це питання, потративши пару годин часу для роз'яснення своєї позиції. Президент окреслив ситуацію і пояснив свої наміри. Думаю, варто їх пояснити всім громадянам, можливо, у спеціальному зверененні. 

З іншого боку – Конституція пишеться на століття наперед, і ми не знаємо як її використовуватимуть наступні обрані політики та наступні покоління. Це – виклик нашого майбутнього. Спільний виклик, і тих, хто нині приймає рішення, і тих, хто це робитиме через роки. Думаю, саме цієї відповіді на питання чекає сьогодні країна, яку президент просить підтримати його рішення. Втім, не думаю, що сьогодні можливо знайти таку відповідь.

Але коли ми говоримо про рішення, яке визначить майбутнє країни, її громадяни не мають права обмежитися просто довірою обіцянкам, не можуть впасти в розкіш кухонного розчарування у випадку, якщо цю довіру буде змарновано. Ми повинні зробити все від нас залежне, аби обіцяне стало виконаним і мати силу поставити на місце кожного політика, який піде всупереч. А це, як свідчить історія українських Майданів, ми вміємо.