За що загинув нацгвардієць? Не сталося нічого, що би вартувало життя.

Але життя того вже нема, і тепер питання, що саме може зробити цю втрату не марною. Що у підсумку?

1. Неприйняття насильства українців проти українців. Кров своїх не проливають, хоч там би що. Здається, мільйони людей це вчора усвідомили, і це плюс. Може, таке усвідомлення збереже сотні інших життів у країні, де дехто давно готовий перетнути межу насильства заради якихось власних цілей.

2. Усвідомлення того, що правоохоронці -- це вже не Беркут часів Майдану. Для мільйонів людей це вже "наші", особливо ветерани АТО, особливо свіжі призовники, особливо нова поліція. Симпатії мільйонів на стороні правоохоронців, а не нападників. Слово "наші" стосовно Нацгвардії вартує незмірно. Це маленький росточок довіри, який треба плекати.

3. Неприйняття політичного екстремізму. Найкращою помстою українців за смерть хлопця є нуль голосів екстремістським партіям на всіх наступних виборах. Тут у мене немає такої певності, як щодо перших двох пунктів. Можливо, хтось вважає, що бійка є найкращим способом доведення політичної правоти. Нагадаю, якщо би не було перших півтора місяців мирного майданівського протесту, то не було би багатомільйонної підтримки Майдану всередині країни, та й міжнародної підтримки не було. Історія пішла би зовсім іншим шляхом, і не факт, що ви би сьогодні читали Фейсбук. Скільки часу і життів коштував політичний екстремізм Ірландії?

4. Усвідомлення критичної маси провалів у публічній комунікації. Причина не у непрофесіоналізмі, адже найкращі фахівці у цій сфері всі пішли сьогодні працювати на державу. Причина у хронічний недооцінці політиками важливості комунікацій, ролі суспільства загалом у тих процесах, що відбуваються. Суспільство змінюється швидше за політиків, і вони стають нездатними відповідати на запити. Але ж сила політика -- у мільйонах людей, що стоять за ним. Нехтування цим щоразу створює нові проблеми.

Якщо ми винесемо ці чотири уроки, це найкраще вшанування пам'яті хлопця".