3 вересня 2015 р. на території Національного заповідника "Софія Київська" за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 24 стався провал грунту, пов'язаний за всіма ознаками з руйнацією підземної споруди.

4 вересня, за погодженням із заступником директора Інституту археології НАНУкраїни, чл.-кор. НАН України, д.і.н. Г.Ю.Івакіним та у присутності заступників генерального директора Національного заповідника "Софія Київська" к.і.н. В.В.Корнієнка та В.В.Кириленка, спелеоархеологом к.і.н. Т.А.Бобровським було здійснено натурне обстеження провалу, результати якого викладено у цьому звіті.

Місце розташування та обставини виникнення провалу. Провал стався за 36-37 м на північний захід від північно-західного кута Софійського собору на трав'яному газоні, обмеженому з півдня бруківкою, з півночі та сходу - парковими доріжками з клінкерним покриттям, з заходу - Братським корпусом колишнього Софійського монастиря (відстань від провалу до Братського корпусу - 50 м, до корпусу колишньої Бурси - 28 м). Провал утворивсяна газоні за 1 м від "північної" клінкерної доріжки та за 3,5 м на північний схід від другого (рахуючи від Братського корпусу) ліхтарного стовпа (Кресл.1/1; Фот. 1, 2).

Провал стався у другій половині дня 3 вересня 2015 р. за умов тривалої сухої іспекотної погоди, в місці, де за кілька годин до того, за інформацієюспівробітників заповідника, було встановлено переносний газонний поливач. В результаті, інтенсивно працюючий поливач провалився на глибину близько 3 м відсучасної поверхні (далі - с.п.) і певний час продовжував функціонувати на дні провалу. Як наслідок, провал на висоту 70 см від рівня його дна був заповненийводою, яка після того промила у південній частині провалу вузький отвір (понор)до підземної споруди і "розгрузилася" у неї. Про наповненість провалу водоюсвідчить характерний слід від намулу на його бокових стінках (білява смуга на Фот. 3).

Після виявлення провалу співробітниками заповідника полив було припинено, а над провалом було облаштовано тимчасове накриття з дощок та пластикових щитів.

Загальна характеристика провалу

Провал має овальну у плані форму, видовжений за віссю південний захід - північнийсхід, розмірами 2,0 х 1,6 м (Кресл. 2). У перерізі провал має дещо скошенийконічний абрис, поступово звужуючись до дна, при цьому його південно-західна тапівденно-східна стінки прямовисні, а протилежні - круто нахилені. Діаметр провалу у придонній частині не перевищує 1 м. Глибина провалу у максимальнійточці (попід південною стіною) становить 3,1 м від с.п. Нижче провал переходить у вузьку (діаметром 10-15 см) промоїну-понор, глибину якої встановити невдалося (Фот. 3, 4, 11).

З метою отримання додаткової інформації щодо причин утворення провалу було здійснено часткову зачистку його прямовисних стінок - південно-західної, південної,південно-східної та частково східної - на загальній відстані понад 3 м (Кресл.3; Фот. 5 - 8). Зачистку виконано садовим совком дуже обережно, без істотного заглиблення у стінки провалу; після зачистки виконано графічну та фотофіксаціюстратиграфії. Зрештою, стратиграфія культурних нашарувань у місці провалу єтакою (стисненні умови - обмеження простору, недостатність освітлення, осипаннястінок, загроза зсуву - не дозволили здійснити її детальне вивчення, томуподаємо лише побіжний та схематичний стратиграфічний опис (Кресл. 3)):

- відрівня сучасної поверхні до глибини 0,1 м простежується шар сучасного дерну зтрав'яним покривом (Кресл. 3/І). З цього шару до глибини 0,5 м від с.п.запущено траншею з прокладеними у ній комунікаціями початку ХХІ ст. (Кресл.3/Іа). Траншею, що має темно-сіре гумусне заповнення рихлої консистенції,простежено вздовж південно-східної стіни провалу, при цьому, самі комунікації виявилисячастково оголені провалом (Фот. 3 - 8). В якості комунікацій у траншеїзафіксовані пластикова труба діаметром 10 см, потужний (діаметром до 5 см)кабель у гумовій ізоляції та два тонкі кабелі у металевій оболонці (засвідченням співробітників заповідника, зазначені комунікації забезпечуютьфункціонування програмованої стаціонарної системи поливу газонів);

-безпосередньо під сучасним дерном залягає 25 см шар сірого гумусу з незначними включеннями лесового суглинку, дуже пошкоджений сучасними перекопами (Кресл.3/ІІ). З цього шару до глибини 0,6 м від с.п. запущено якусь траншеєподібну заглибину. Крім того, з цього шару у західній частині шурфу на всю висоту стратиграфічного перерізу фіксується заповнення, що перетинає інші нашарування і навіть материковий суглинок (Кресл. 3/ІІа; Фот. 4 - 6, 11). Верхня частина цього заповнення до глибини 0,8 м від с.п. має похилі стінки, утворюючилійчасту заглибину, перекриту тонким гумусним прошарком та планувальноюзасипкою з рихлого суглинку. Нижче стінки заповнення стають прямовисними, аіноді навіть підбоєм заглиблюються у сусідні шари (один з таких "подбоїв"фіксується на глибині 0,9 - 1 м від с.п., другий - на глибині 2,05 - 2,45 м відс.п.). До глибини 2,3 м від с.п. цей об'єкт заповнено перевідкладеним лесовим суглинком без істотних включень, нижче (до глибини 2,4 м від с.п.) у ньомуфіксується суглинисто-гумусний світло-сірий прошарок, який перекриваєтемно-сіре гумусне заповнення, низ якого не виявлено, оскільки він розташованийнижче дна провалу. Характер структури та особливості заповнення зазначеногооб'єкта дозволяють достовірно інтерпретувати його як засипку старого провалу,що існував у цьому місці десь у ХІХ - ХХ ст. Наявність зафіксованих "підбоїв"дозволяє чітко встановити причини цього давнього провалу, який виник на місціпоступово зростаючого вивального куполу, що утворився у склепінні підземноїспоруди, розташованої нижче. Темний гумус у його заповненні є залишкамикультурного шару, що просів з поверхні, а перекриваючий його рушений суглинок -штучною засипкою;

- зглибини 0,5 м від с.п. до глибини 0,65 - 0,7 м від с.п. фіксується шартемно-сірого гумусу, який має помітне просідання (на глибину до 20 см) саме намісці зафіксованої засипки старого провалу, але перерізається його заповненням(Кресл. 3/ІІІ; Фот. 5 - 8). Вірогідно, це є наслідком поширеного явища, коли запевний час до утворення провалу на його місці виникає просідання грунту, яксвідчення початку локальної деструкції підземних порожнин;

- щенижче, на глибині 0,65 - 0,9 м від с.п. розташовується сірий гумусний шар знезначними включеннями перевідкладеного суглинку, який має досить нерівну нижнюповерхню, утворюючи в місці прилягання до старого провалу значну заглибину(простежену до глибини 1,7 м від с.п.) невідомого походження, - це, можливо,котлован наземної будівлі, господарська яма або край ще одного старого провалу(Кресл. 3/IV; Фот. 5 - 8);

- під ним зафіксовано потужний (товщиною 35-40см) шар рихлого темнувато-сірого гумусу, що має доволі складну структуру танадзвичайну насиченість будівельними матеріалами давньоруського часу (Кресл.3/V; Фот. 5 - 10). Західна частина цього шару заглиблюється до 1,9 м від с.п.,утворюючи своєрідний котлован з похилими стінками висотою 60-70 см. Взаповненні цього котловану фіксуються декілька прошарків битої плінфи ХІ-ХІІст.., розташованих під кутом, який характеризує особливості засипки котлованугрунтом, глиною та будівельним сміттям (Фот. 9). Крім того, стінки і днокотловану вкриває прошарок темного суглинистого гумусу потужністю від 10 до20-25 см (Кресл. 3/Va), у якому зустрічаються дрібні фрагменти плінф;

- наглибині 1,15 - 1,4 м від с.п. розташовується подібний гумусний сірий шар, який,не виключено, належить до раніших часів, ніж попередній (Кресл. 3/Vb). Про цесвідчить фрагмент зруйнованої плінфової кладки зі слідами цем'янкового розчину,зафіксований на глибині 1,15 - 1,25 м від с.п. у східній частині провалу (Фот.8, 10). Плінфа - товщиною 3,5-4 см і шириною до 30 см, крихка. Розчин -цем'янковий, міцний. Зрештою, шар, який перекривається фрагментом цієїзруйнованої кладки, має незначний ухил у західному напрямку, сягаючи унайнижчій частині глибини 1,6 м від с.п.;

-нижче, з аналогічним "падінням" на захід простежується глинисто-гумуснийсвітло-сірий шар товщиною 10-15 см з включенням дрібних камінців, уламків плінфта розчину, а також керамічного шлаку, який сягає глибини 1,75 м від с.п.(Кресл. 3/VI; Фот. 7, 8);

- підним у східній частині провалу зафіксовано потужний суглинисто-гумусний шар абозаповнення якоїсь заглибини, що має ухил у зворотньому - східному - напрямку.Цей шар, абсолютно позбавлений знахідок, сягає у своїй нижній частині глибини1,95 м від с.п. (Кресл. 3/VII; Фот. 7, 8);

-нарешті, на глибині від 1,7 до 1,95 м від с.п. зафіксовано поверхнюматерикового лесового суглинку сірувато-жовтого кольору.

Після фіксації зазначеного стратиграфічного перерізу з нього було відібрано окремізразки фрагментів плінф та керамічних плиток підлоги, а також шматків цем'янкового розчину та керамічногошлаку для подальшого аналізу цих будівельних матеріалів, що походять з двохосновних шарів - V та Vb.

Після завершення обстеження над провалом було відновлено вищезгадане тимчасовеперекриття до вирішення питань щодо подальших дій з ліквідації наслідків аварії.

Інтерпретація результатів натурного обстеження

Характер провалу, який стався 3 вересня у садибі Софійського собору у м.Києві, свідчить про те, що провал цей пов'язаний з руйнацією підземної споруди,яка розташовується у даному місці на глибині понад 3,5 м від с.п. Про це свідчить не лише наявність характерного понору у дні провалу, але й простежене у стратиграфії заповнення засипаного грунтом більш раннього провалу. Контуристарого провалу з характерними абрисами вивальних куполів притаманні самеруйнації підземних порожнин. Натомість, перш ніж визначатись з причинами новогопровалу, його характером та можливими подальшими діями з ліквідації йогонаслідків, варто звернутися до історії руйнації та досліджень підземних спорудна цій території - в межах ділянки заповідника, оточеної спорудами Софійського собору, Братського корпусу та будівлі Бурси.

Здається одним з найдавніших повідомлень стосовно підземель на цій ділянці є згадка про провал, який близько середини ХІХ ст.. стався біля північно-західного кутасобору і вів в обкладену цеглою довгу підземну галерею, що залишилась на тойчас недослідженою. Пізніше, навесні 1916 р. стався провал неподалік від будівліБурси, за 50 м на північний захід від собору (Кресл. 1/7). Це підземелля тодідосліджував О.Д.Ертель, воно мало характер Г-подібної в плані печерної галереї,частково обкладеної цеглою; його підлога у місці провалу знаходилась на глибиніне більше 4,5 м від с.п., але упівденно-західному напрямку галерея стрімко занурювалася углиб землі, а їїзагальна довжина становила близько 24 м. Підземелля мало нерозчищені заваленіпродовження і визначалася дослідником як монастирський льох ХVІІ ст.

Восени 1925 р. В.Г.Ляскоронським у провалі, що стався за 35 м від північної стінисобору, було відкрито вхідну частину у аналогічну підземну галерею, при цьому,за описами вона дуже подібна до галереї, розкопаної О.Д.Ертелем. У 1939 р. М.К.Каргерза 60 м на північний захід від собору розкопав підвальне приміщеннямонастирських келій XVII ст., з якого подібна галерея прямувала також у південно-західномунапрямку (Кресл. 1/6). Ще один провал трапився за 37 м на північний захід відсобору навесні 1948 р. Його глибинасягала 4,5 м, а сам він нібито потрапив на розгалуження двох підземних галерей,обкладених цеглою. Втім, розкопки цього провалу не проводилися.

Нарешті,великі дослідницькі роботи у Софійських підземеллях розгорнулися у 70-ті рр. ХХст. під керівництвом І.Ф.Тоцької. Влітку 1973 р. було досліджено провал, що утворився під східною стіноюБратського корпусу з внутрішнього її боку, де на глибині 6,4 м від с.п. булозафіксовано ділянку підземної галереї, що прямувала у східному напрямку, алебула перерізана фундаментами корпусу XVIII ст. (Кресл. 1/8).

Навесні 1973 р. ділянку стародавньогопідземелля, обкладеного цеглою, було відкрито на глибині 2,2 м від с.п. прирозчистці провалу, що утворився на відстані 15-16 м на схід від Братськогокорпусу (Кресл. 1/9). Роботи по дослідженню цієї ж пам'ятки у східному тазахідному напрямках були продовжені у 1976 р. Зрештою, загальна довжина цієї галереїсклала 27 м, при цьому, глибина підошви галереї у східній частині підземелля неперевищувала 3,5 м, тоді як у південно-західній вона сягала 7 м від с.п. Заархеологічними знахідками цю споруду було визначено як монастирський льохXVII-XVIII ст..

Протягом 1977-78 рр. І.Ф.Тоцькоюбуло досліджено ще одну підземну споруду, частиною якої, вірогідно, було йпідземелля, що розкопував О.Д.Ертель(Кресл. 1/7). Ці розкопки здійснювалися на місці провалу, що стався у 1976 р.за 45-50 м на північ від собору, при чому цегляне склепіння підземної галереїрозташовувалося тут на глибині всього 1,55 м від с.п. У 1978 р. після черговогопровалу грунту дослідження цієї галереї було продовжено у південно-західномунапрямку. Всього було обстежено близько 35 м підземної галереї з боковимивідгалуженнями, при цьому, південно-західна частина підземелля знаходилася набільшій глибині, ніж північно-східна. Для дослідженої ділянки підземелля булозапропоновано інтерпретацію, аналогічну вищезазначеним. Після досліджень усі шурфина місці зазначених провалів були укріплені деревиною та засипані грунтом (у80-ті рр. ХХ ст..).

Після того провали на цій територіїтраплялися двічі - у 2003 р., за свідченнями В.В.Кириленка, за 15 м напівнічний захід від собору (Кресл. 1/2), та у 2011 р. - за 20 м на північ відсобору (Кресл. 1/3). В обох випадках провали мали глибину до 2,5-3 м і були бездосліджень та належного укріплення засипані піском.

Нарешті, у 2015 р. на території,прилеглій до собору сталися два просідання грунту, одне з яких - діаметромпонад 2 м - виникло у квітні за 25 м на північний захід від собору (ймовірно,на місці одного з засипаних шурфів 1978 р., Кресл. 1/4), друге - діаметром 1 м- на краю бруківки виникло у серпні за 7-8 м на північний захід від собору(Кресл. 1/5).

Як бачимо, зазначена територія маєвелику концентрацію підземних споруд - монастирських льохів XVII ст., - якіутворюють розгалужену систему на глибині від 2 до 6 м від с.п. На суміщеномуплані минулих досліджень та сучасних провалів і просідань видно, що усі провалита просідання грунту, які сталися вже у ХХІ ст.. пов'язані з однією конкретноюділянкою цієї системи - підземеллям, що досліджувалося О.Д.Ертелем та І.Ф.Тоцькою у 1916, 1977-78 рр. (Кресл. 1/7). При цьому провал, який стався у вересні 2015р., потрапляє безпосередньо на магістральну галерею, а відкрите ним заповненнязасипаного провалу, ймовірно, варто пов'язувати з провалом 1948 р. (Кресл.1/1). Зафіксовані у 2003, 2011 та 2015 рр. провали та просідання вірогідно репрезентують руйнації ще недосліджених відгалужень того ж самогопідземелля.

Важливо зазначити, що провал 2015 р.,який виник на тому самому місці, де й раніший, свідчить про певні зрушення, які відбулися у заповненнях та укріпленнях підземної галереї за останні 35 років.Активізація провалів, пов'язаних з цим підземеллям, на початку ХХІ ст..,неодиничні прояви просідання грунту вже у 2015 р. є ознаками системної руйнації стін та склепінь цієї споруди, що вимагає термінових, без відкладних заходів з її дослідження, укріплення та реставрації.
Результати спостереження за стратиграфією провалу 2015 р. підтверджують механізм руйнації підземелля: спочатку на місці внутрішньої деструкції відбувається просідання грунту (у цей час з середини підземелля утворюється вивальний купол, який поступово сягаєповерхні і тоді на ній виникає провал). Засипка провалу є лише короткочасною мірою застереження, тому що поступово відбувається вимивання її заповненнячерез понори у внутрішній простір підземелля, що знову-таки з часом призводитьдо утворення провалу.

Цікавими є також інші результати спостереження за стратиграфією культурного шару на цій ділянці. Тут на глибинівсього 1.5 м від с.п. фіксуються фрагменти зруйнованої кладки ХІ-ХІІ ст.., атакож шари, насичені давньоруським будівельним матеріалом. Ці знахідки,враховуючи близьке сусідство споруди давньоруської лазні, дослідженої у 1946 р.М.К.Каргером за 15-20 м на північнийсхід від цьогорічного провалу, можуть свідчити про наявність саме тут ансамблюмонументальних споруд Митрополичого палацу ХІ-ХІІ ст. (на відстані 25-30 м напівніч від собору).

Висновки. Провал 2015 р. у садибі Софійськогособору у м. Києві стався за 36-37 м на північний захід від собору на місці більш давнього провалу, засипаного грунтом (ймовірно, провалу 1948 р.).

Провал пов'язаний з руйнацією підземної споруди - монастирського льоху XVII ст., який мав вигляд печерної галереї шириною 1 - 1,5 м, висотою близько 2 м, розташованої на глибині від 4до 6 м від с.п., можливо обкладеної цеглою та вже частково дослідженої у ХХ ст.

Глобальною причиною провалу є аварійний стан підземної споруди. Конкретизувати причину дозволить лише повна розчистка та фіксація провалу.

Втім, приводом до його появи послужив інтенсивний точковий полив газону у цьому місці, ускладеному наявністю тут нещільної засипки більш старого провалу.

Наслідком провалу є утворення великої заглибини з наскрізним отвором у аварійну підземну споруду, потрапляння значної кількості води у її середину, а також руйнація близько 5 куб.м цінного археологічного культурного шару (у тому числі, фрагментів давньоруської кладки). Загальний аварійний стан підземної спорудипідтверджується не лише виникненням цього провалу, але й активізацією в останніроки утворення провалів та просідань грунту по трасі цієї підземної споруди. Враховуючи розташування однієї з просадок 2015 р. на відстані всього 7-8 м відпівнічно-західного кута Софійського собору, можна стверджувати, що аварійнийстан підземелля створює безпосередню загрозу цілісності фундаментів та несучихконструкцій цієї пам'ятки.

Виходячи з вищенаведеного необхідно терміноворозпочати роботи по розчистці, дослідженню та закріпленню зазначеної підземноїспоруди. Такі роботи можуть бути, за наявності деревини для кріплення,розпочаті найближчим часом і виконуватись у такій послідовності:

- виконання шурфу розмірами 2 х 2 на місці провалуз укріпленням його стінок та склепінь підземної галереї у місці їх руйнаціїпровалом, а також - з облаштуванням згори гідроізолюючого накриття-навісу (роботи цього етапу можуть бути виконані восінній період до початку систематичних заморозків);

- обстеження сучасного стану підземної споруди, їївисушування від вологи, що потрапила до підземелля через провал, встановленнятимчасових кріплень у місцях найбільш небезпечних вивалів материкового суглинкузі склепіння та стін, поступова розчистка підземної галереї з супутнімархеологічним вивченням її архітектурних особливостей та стратиграфії,видаленням відпрацьованого грунту назовні, а також встановленням стаціонарнихдерев'яних кріплень (роботи цього етапу можуть виконуватись у будь-який період,навіть зимовий, незалежно від кліматичних умов, але для потребують підготовкизначні обсягів будівельної деревини);

- після завершення робіт другого етапу мають бутиздійснені реставраційні дослідження з метою розробки проекту консервації тареабілітації підземної споруди з наступною його реалізацією (цей етап неноситиме термінового характеру, у часі він буде обмежений лише тривалістюміцності встановлених при розкопках дерев'яних кріплень.

Будь-яке інше рішення (облаштування покриттяпровалу без укріплення його стін або здійснення засипки провалу грунтом)призведе до погіршення ситуації у короткостроковій перспективі, оскільки інадалі буде відсутня інформація щодо загального стану підземної споруди таконкретних причин виникнення пов'язаних з нею провалів і просадок, а упідземному просторі будуть законсервовані значні обсяги насиченого водоюнамулу, що, за відсутності вентиляції, призведе до надлишкового перезволоженняповерхні материкового лесу на стінах та склепіннях підземелля та прискорить їхподальшу руйнацію.

Звіт за результатами натурногообстеження склав:

спелеоархеолог

кандидат історичних наук Т.А.Бобровський