Цього року Середземне море перетнули більше ніж 300 тис біженців і мігрантів. За деякими даними ще для 2,5 тис осіб ця подорож до "землі обітованої" виявилася останньою - вони загинули у дорозі.

Понад 107 тис вихідців із Сирії, Афганістану та африканських країн скупчилися на кордоні з ЄС - це удвічі більше, ніж торік. Небувала кількість біженців, які прагнуть - хоч тушкою, хоч опудалом - потрапити до країн Західної Європи - це, можливо, найгостріша для ЄС, починаючи з 90-х років.

Це серйозний виклик для ЄС, адже ні стратегії, ні тактики протидії напливу мігрантів сьогодні Євросоюз запропонувати не в змозі. Війна у Сирії триває з 2011 року.

З того ж часу триває і потік біженців. Навколо сирійських кордонів були утворені наметові містечка, у яких люди жили упродовж довгого часу. А от що стало причиною такого масового руху, чому саме зараз люди вирішили масово йти до ЄС, важко сказати. Швидше за все, це з області психології мас.

Всередині спільноти виникає чутка, що саме зараз можна легко потрапити до ЄС. Виникає відчуття, що якщо ти зараз цього не зробиш, потім можливості закриються. Настає паніка. Як пожежа у степу, вона дуже швидко охоплює маси, і це підштовхує багато людей ризикувати життям, ризикувати всім, загинути, створювати той жах, за яким зараз спостерігає весь світ.

Відповідальність за те, що коїться в цьому регіоні, значною мірою лежить на Росії, яка продовжує постачати зброю і ресурси режиму Асада. Цей регіон вже настільки давно failed state, що гуманітарна катастрофа була передбачувана, і вона сталася. Почасти це проблема егоїзму.

Країни ЄС, які першими перетинають біженці, не ставлять перепон: мовляв, будемо пропускати далі і далі, хай розбирається з ними та країна, де вони зберуться докупи. Зараз точаться дискусії, хто має допомагати - країни ЄС чи багаті країни Близького Сходу.

Тривалий час переважна частина біженців перебувала у таборах для біженців у країнах Близького Сходу і Європа зіштовхувалася із проблемою опосередковано. Нині обговорюється одне з ключових питань - квот.

Кожна країна має певні квоти на мігрантів, але зрозуміло, що всі хочуть потрапити у більш розвинуті країни, зокрема, Німеччину, де для біженців діють високі стандарти соціального захисту, але ж вона не може прийняти всіх. ЄС якщо не хоче надірватися під вантажем оцих проблем він буде змушений вводити обмеження, якимось чином намагаючись стримувати потік нелегалів.

Але ця дискусія має інший характер - це питання гуманітарного права - це питання не лише міждержавних угод і апелювання до європейських інститутів: наскільки ЄС і західні демократії зможуть відмовити людям у наданні захисту.

Питання яке непокоїть Європу дуже сильно: ОК, ми запроваджуємо такі обмеження, вони можуть біти цілком логічними з юридичної точки зору бездоганними, але питання, що робити далі. Наскільки ми спроможні будемо дивитися в очі цим людям? Наскільки спокійно зможемо спостерігати, коли на узбережжі знаходять загиблих дітей? До цього додається й ризик росту ксенофобії, правих настроїв, радикалізму.

Мігранти і біженці - це переважно люди іншої культури, іншої віри, що також викликає тривогу. Гуманітарна криза дуже швидко може набути ознак кримінальної. Зрозуміло, що простого виходу для всіх немає. Зрозуміло, що краще створювати умови для цих людей поблизу сирійських кордонів, але ця стратегія чомусь не спрацювала.

Тож, вірогідно, будуть прийматися компромісні рішення. Кожен випадок буде розглядатися окремо з точки зору гуманітарного права, але одночасно з цим питання масового прориву біженців через кордон буде блокуватися.