Мене дуже часто дратує невігластво наших українських швондерів. Деякі думки щодо поширених міфів про колонізацію та окупацію.

1. Колонії на теренах сучасної України існують. Це Крим і суміжні з ним землі - Причорномор'я та Приазов'я. Останні ми деколонізувати навіть гіпотетично нездатні, а Крим цю можливість ще має. Для цього Україна (чи Росія - жодної різниці) має піти з Криму, надавши йому незалежність, забрати звідти нащадків усіх, хто приїхав туди після 1783 р., як вони не захочуть "інтегруватися", запросити до Криму нащадків усіх, кого змусили звідти поїхати, повернути їм власність.

2. Українська ж етнічна територія колонізації ніколи не зазнавала. Більша її частина була провінцією Російської імперії, а до того Польської (цікавим і складним питанням є становище українців Галичини й Буковини між кінцем XVIII ст. і 1918 р., коли вони політично були під владою Габсбургів, культурно ж лишалися пригнобленими Польською імперією).

3. У чому принципіальна відмінність між колонією та провінцією? Для мене все просто - колонія не передбачає цілковитої асиміляції підкорених народів. Їх винищують, як тасманійців, виганяють, як українці та росіяни вигнали кочовиків, зводять до деталі пейзажу, як аборигенів Австралії. Іноді частково асимілюють - але ніхто не прагне перетворити умовних зулусів на таких само британців, як британці валійського, наприклад, походження. З нащадків Шаки ніхто не робив предків Ллойд-Джорджа.

З провінцією ж навпаки - імперія прагне перетворити каталонців на звичайних іспанців (кастильців), окситанців - на звичайних французів, українців - на звичайних росіян (почалося це в 1680-х рр. і стосувалося лише еліти, яка дуже швидко отримала можливість займати найвищі посади в імперії, але поступово асиміляції став підлягати весь етнос). Досвід України як провінції - це саме європейський, а не "заморський" досвід. Тому всі розмови про креолів абощо є проявом невігластва. Брежнєв лише в 50-і роки, коли він займав вже дуже високі посади, на кшталт керівника Молдавії, згодом Казахстану, вирішив, що не хоче бути паспортним українцем. Уявити в Британській імперії мулата з аналогічним статусом абсолютно неможливо, на відміну від напівірландця.

4. Тепер про окупацію. Це перекручення йде, мабуть, від міжнародного невизнання анексії (а не окупації) Сталіним Литви, Латвії та Естонії. Анексія відрізняється від окупації не лише офіційним приєднанням території, а насамперед тим, що її мешканці формально отримають такий самий статус, як мешканці імперії. Звісно ж, культурні права естонців порушувалися в порівнянні з правами російськомовних - але не більше прав, наприклад, казанських татар, котрих ніхто не вважав окупованими.

Хай там як, паралель між Естонію, Латвією й Литвою з їх усталеною незалежністю 1920-40 рр. і УНР, яка існувала значно менше, лише в стані революції та війни (і війни завжди певною мірою громадянської), майже ніким не була визнана та контролювала зазвичай невеликі частини української території, є вочевидь неможливою. Єдиний шанс на таку паралель надає Українська держава, визнана не лише Німеччиною та її союзниками, але й більшовицькою Росією - але це був маріонеточний режим, створений саме окупантами всупереч українському народу (що довів вибух 300-тисячного селянського повстання в листопаді 1918 р.), тому мені важко серйозно ставитися до такої паралелі.