Дозвіл Ради Федерації на використання російських військ у Сирії - це абсолютно логічний крок Путіна після його виступу на Генасамблеї ООН, де він чітко дав зрозуміти, що почне військову кампанію у Сирії, незважаючи на будь-які обставини.

Зараз питання полягає не в тому, наскільки далеко він може зайти, а наскільки глибоко вляпається. Відома проблема будь-якої війни: увійти в неї дуже легко, а от вийти - дуже важко. До того ж військова кампанія Путіна в Сирії вже зараз не має підтримку російського суспільства. Тому провести її буде складно. Так само буде складно потім доводити собі й іншим, що вона є успішною.

Тож зрозуміло, що багато хто в світі з подивом дивиться на російську військову активність і це рішення. Обмін інформацією між Обамою та Путіним певною мірою може бути запобіжником розгортання масштабного протистояння між Заходом і Росією на території Сирії, оскільки жодна зі сторін не хоче розпочинати бойові дії одна проти одної.

Але є такі поняття як "дружній вогонь" і "ексцес виконавця", коли під вогонь випадково потрапляють союзники чи навіть свої ж сили. Іншими словами, російські літаки, наприклад, можуть обстріляти позиції, на яких перебувають американські військові або інструктори, в результаті чого хтось із них загине.

Тобто тут ключове питання - як запобігти таким випадкам, як налагодити чітку координацію. Наразі позиції сторін такі, що ключові гравці антиІДІЛівської коаліції виступають проти участі в ній Росії і особливо - проти включення до неї Асада.

Відтак, Росія зараз навряд чи доєднається до коаліції, яку очолює США, лишившись разом з президентом Сирії сепаратним борцем з ісламістами. Це може вилитися у доволі тривалий конфлікт. І чим довше він триватиме - тим краще для нас. Хоча насправді яка різниця, програє Росія у Сирії чи в Україні? Головне, що програє.