У мене в повідомленнях понад десяток запитань "Що ти думаєш щодо вчорашніх домовленостей?" Ну якщо народ так цікавить моя скромна думка, відповідаю відразу всім.

А що такого нового і неочікуваного ви вчора почули? Власне, весь "мінський процес" на диво послідовний. Відведення озброєння, особливий статус, вибори, амністія. Весь попередній політичний сезон Україна цілеспрямовано до цього готувалася. Подобається нам це чи ні - така зовнішня політика України.

Як сказала нам з Olga Vorobyova одна розумна людина з ГУР, Києву будь-що потрібно отримати доступ до окупованих територій, а тоді вже можна буде вирішувати, як з ними працювати. Дістатися Донецька і Луганська військовим шляхом ми не можемо. Тобто ні, теоретично можемо. Так вважають комбати з ВР. Але думаю, краще питати комбатів з передової. А у їхній позитивній відповіді я не впевнена.

Просто дайте собі відповідь на запитання, що для вас краще: з дня у день приймати борти з покаліченими людьми, сотнями і тисячами ховати хлопців з ваших рідних міст і сіл чи розтягнути процес очищення Донбасу на десятиліття, мінімізувавши кровопролиття? Хоча... Все одно, що ви там відповісте, рішення за вас уже прийнято.

Так, це не перемога. Принаймні, не така, як ми хотіли. Переможного маршу Української Армії в Донецьку не буде. Сатисфакції від публічних розправ за смерті побратимів ми не отримаємо. Навпаки, нам доведеться домовлятися з убивцями.

Але хіба нам звикати? Хіба вбивці тільки в Кремлі, Донецьку, Луганську? Ми ж якось змирилися з тим, що вбивці сидять у Верховній Раді, вечеряють у київських ресторанах, літають рейсами МАУ, продовжують вести свій бізнес, правда ж? Якось живемо. Дивимося на них у Шустера, на бордах... Когось з нас ще нудить, а когось уже й ні.

Можна було б посипати голову попелом, якби перемогу отримав Путін. Але ситуація Кремля, як на мене, значно складніша, ніж у Києва.

В Сирії Кремль виклав свій останній козир, тим самим пришвидшив власний кінець. І якщо ще місяць тому здавалося, що путінський режим ще років з п"ять-сім зможе протриматись, то насмілюся припустити, що після бомбардувань в Сирії відлік пішов на місяці.

А ось що буде після Путіна, страшно уявити. Чи зможе Захід утримати ситуацію під контролем, чи Росія вибухне громадянською війною і десятками локальних внутрішніх конфліктів за переділ ресурсів? В будь-якому разі нам потрібно до цього готуватися. Де Стіна, Сєня?!

Глобально, те, що зараз відбувається, це не україно-російська війна. Не ісламський конфлікт. Не США-Росія. Це війна цивілізацій.

Наша задача - втриматися. Навчитися балансувати на шпагаті цивілізаційного розлому. А потім зібратися до купи і зробити супер-ривок вперед. Подалі від рудиментів, щоб не зачепило уламками.

Що робити? Думати. Читати не тільки ФБ. Працювати. Голосувати за тих людей, які розуміють виклики сучасності. Волонтерам - підтримувати не тільки армію, а й спецслужби. Громадянському суспільству - принити відпрацьовувати гранти, а давати конкретний результат. Фермерам - вирощувати якомога більше. Підприємцям - виробляти своє. Зносити леніних, перейменовувати червоноармійськи. Дітям - вчитися. Дорослим - працювати.

І тоді, як каже моя мудра свекруха, все буде краще, ніж ми хочемо!