Після літнього традиційного зниження цін на продукти харчування стабілізувалися фінансові ринки. Коли політики розв'язують свої завдання, змінюється вектор руху валюти. Нині вона перетікає з офшорів у партійні каси й розподіляється між PR-агентствами, партійними активістами, поліграфістами й іншими учасниками процесу, що само собою вже добре.

Проте заочна дискусія між Олександром Дубілетом і Валерією Гонтаревою про капіталізацію ПриватБанку за результатами стрес-тестування не вселяє довгострокового оптимізму та віри у стабільність банківської системи.

Почнімо з аналізу статистики.

У сформованих умовах можна довго сперечатися щодо методики оцінювання, але загальні тенденції свідчать ось про що.

Обсяг кредитів фізичним особам, виданих банками, зменшується як у валюті, так і в гривні. Це свідчить про те, що знижуються можливості домогосподарств у купівлі нових квартир (спад обсягів будівельної індустрії очевидний), а також товарів масового споживання (спад обсягів у торгівлі).

Триває відплив валютних депозитів із банківської системи. Нинішні методи НБУ, коли можна принести в банк $10 000, а після завершення терміну депозиту намагатися їх забрати майже місяць, щодня ходячи в банк, навіть якщо в того надлишкова ліквідність, не вселяє вкладникам упевненості в завтрашньому дні.

При цьому фізичні особи почали залишати на поточних рахунках більше залишків. Це, безумовно, хороший сигнал. Відновилося зростання кредитування юридичних осіб у гривні на тлі згортання портфеля у валюті. А також відновилося зростання оборотних коштів юридичних осіб у банківській системі. Це свідчить про те, що у країні відроджується ділова активність.

Це ще не бурхливе зростання, але вже й не спад. Відбувається процес перетікання ресурсів із малих банків із приватним українським капіталом, а також із банків з тимчасовою адміністрацією у державні банки та банки з іноземним капіталом. Хоча є виняток - ПриватБанк, який своєю агресивною ринковою політикою зосередив у себе майже третину строкових депозитів фізичних осіб і майже 30% - юридичних осіб.

Усі фахівці сходяться на думці, що свій надлишок ліквідності сильні банки насамперед вкладають у гарантовані сертифікати НБУ, а не кредитують реальний сектор. Характерний приклад відсоткової політики можна побачити на графіку, який відображає відсоткові ставки залучення валюти в короткі депозити фізичних осіб.

Відсоткова політика банків у залученні коротких депозитів фізичних осіб, $

Так, серед банків з іноземним капіталом в Укрсиббанку відсоткові ставки перебувають на рівні 1%; Укрексімбанк знизив залучення майже до 6%; Ощадбанк, «Сбєрбанк Росії», Укргазбанк залучають ресурси на рівні 8%, тоді як ставки ПриватБанку зростають до 14%.

Варто нагадати, що банківська криза 2008 року почалася із втрати ліквідності найбільшим на той момент Промінвестбанком, який за ефектом «доміно» «збив» ще два десятки малих і великих банків. У результаті «Промінвест» у режимі тимчасової адміністрації передали росіянам, а банківська криза перейшла в системну кризу реального сектору, який за рік знизив ВВП на 14% (більше ніж сьогодні, під час збройного конфлікту із втратою території та промисловості на ній).

Коли дивишся на нинішній банкопад і звіти чиновників Фонду гарантування вкладів про кількість відкритих кримінальних справ на топ-менеджерів банків, мимоволі постає запитання: а звідки за такий короткий час з'явилася така кількість фінансових шахраїв, яких зовсім нещодавно затверджував на посади НБУ і бездоганна ділова репутація кожного з яких підтверджувалася регулятором? Адже мова йде про тисячі людей.

Охочих купувати спірне майно, за яким можуть стояти сильні гравці, не дуже багато. Причина - у вітчизняній судовій системі, яка може переглянути будь-яке рішення в будь-який момент у будь-який бік і заблокувати використання об'єкта на багато років. А ФГВ, замість того щоб залучати топ-менеджмент банків, що «впали», на свій бік проти колишніх власників, влаштовує їм пресинг.

У сформованих умовах банківський бізнес збитковий. Збитки показують як державні банки, так і західні, і російські.

Як можна в нинішніх умовах розмірковувати про таргетування інфляції, коли на перевірку власник банку і промислового бізнесу в критичний момент вибирає для себе промисловий бізнес, відправляючи публічні фінанси в банкрутство? А без банків з українським капіталом говорити про зростання малого і середнього бізнесу не доводиться: не отримає він ресурси від іноземного банку, який, згідно з Базельськими директивами, відразу має створити під такий кредит майже 100% резервів.

Без зростання кредитування спад ВВП не зупинити. Треба шукати нові шляхи - через програми підтримки експортерів, через створення преференцій соціально значущим програмам, залучення до цього процесу структур фондового ринку.

А економіка, як і раніше, живе своїм життям. У 1990-х вона вижила завдяки бартеру. Потім найвідчайдушніші гравці навчилися використовувати інститути фондового ринку для оптимізації своїх фінансових потоків. Нині вона ховається в тінь.

Для прикладу розгляньмо процеси, які відбуваються на ринку готівкової валюти згідно зі щомісячними звітами НБУ щодо обсягів купівлі-продажу банками готівкової валюти.

Неважко побачити, що доходи від роботи з готівковою валютою у банків зменшилися. Можна припустити, що, як показано на графіку, життя у країні зупинилося? Звичайно, обороти приватної торгівлі знизилися, можливо, у зв'язку з цим зменшилися і потреби у валюті, але не всемеро! Цей графік свідчить про те, що приватний торговельний бізнес і громадяни в цій країні живуть в іншому вимірі.

Перуанський економіст Ернандо де Сото, філософія якого ближча до розуміння процесів, які відбуваються у країнах третього світу, на численних прикладах показує, чому капіталізм працює в розвинених країнах і зазнає поразки у країнах, що розвиваються. Річ у тім, що в суспільстві є писані й неписані закони.

І якщо другі йдуть від менталітету суспільства і змінюються дуже повільно, то перші - як у Салтикова-Щедріна: «Суворість законів компенсується необов'язковістю їхнього виконання».