Голосуватиму на місцевих виборах обов'язково. Попри те, що для цього потрібно подолати 200 км, що захворів і дорога може ще більше ускладнити застуду. Пожертвую тим часом, який би мав провести із сином і дружиною, яких тиждень не бачив, і які щойно повернулися. Не дослухаючись до скептиків з їхніми вічними передвиборчими «та вони всі однакові», «та нічого не зміниться». Я їду не просто поставити галочку в бюлетені й повернутися до Києва, а реалізувати власне право і виконати свій громадянський обов'язок.

Вибори – це той відповідальний момент, коли громадянин оцінює дії попередньої влади і дає кредит довіри обранцям на наступні п'ять років. У випадку щодо нинішніх виборів, то оцінку дамо ще раніше: через два роки, а не через п'ять. Це вказано в проекті змін до Конституції, який 31 серпня ухвалили депутати Верховної Ради. «Наступні чергові місцеві вибори – вибори голів громад, депутатів рад громад, районних, обласних рад проводяться в останню неділю жовтня 2017 року». Правда для цього нардепам слід остаточно проголосувати за зміни, для чого потрібно 300 голосів. І схоже на те, що голоси знайдуться.

Не підтримую ідею противсіхства. Декому вигідно напустити апатії в суспільство, створити атмосферу відсутності вибору і кругової поруки. Таким суспільством легко маніпулювати. Вибір завжди є! Потрібно поміркувати, проаналізувати, зважити всі за і проти. Відсіяти пустомелів і балаболів, дурисвітів і чистобрехів. Навіть навпаки, виділяємо найліпшого (найліпших) із кандидатів, застосовуємо метод «зеленої ручки». Це не складно, адже нині голосування за місцевих кандидатів, ми їх знаємо, живемо в одному місті/селищі/районі, обізнані, хто на що здатний.

Буду голосувати не проти, а за когось. Думаю, що такою установкою вже закладається конструктивність. Згадалися слова Матері Терези, яка говорила: «Я ніколи не піду на мітинг ПРОТИ війні, але обов'язково піду на мітинг ЗА мир!» Мені здається, що це десь близько.

Нехай ваш голос отримає і не найрейтинговіший кандидат. Нічого страшного. Це не кінець світу. Таке волевиявлення не змарноване, як може на перший погляд здатися, не є «спаленим». Якщо ви, як виборець, симпатизуєте кандидату, то сміливо ставте галочку. Думки в людей часто сходяться (і це стосується не лише дурнів, а й мудрих), тому набереться ще когорта виборців, які проголосують за достойного кандидата чи партію. Нехай він не переможе цього разу, але високий результат вмотивує його подавати свою кандидатуру на наступних виборах (які не за горами, а через два роки). І тоді матиме міцний ґрунт для перемоги. Як приклад (лише приклад, а не агітація), згадаймо політичний поступ ВО «Свободи»: в 1998 році набрала лише 0,16%, в 2012 - аж 10,44%, що дало змогу через півтора року увійти до провладної більшості.

Як бути, якщо дійсно ну ніяк не виходить проголосувати? Компенсувати таку втрату більшою кількістю голосуючих: переконати, умовити знайомих, родичів, колег по роботі, які не мають бажання йти на вибори. Знайти аргументи і відправити їх на виборчу дільницю.

Не слід применшувати сили свого голосу. Є чимало прикладів, коли з невеликим відривом перемагав кандитат, якому це не прогнозували. Провладний кандидат з адміністративним і фінансовими ресурсами зазнавав фіаско. Наведу декілька прикладів з парламентських виборів 2012 року:

1) Андрій Іллєнко за мажоритаркою переміг на київському окрузі №215 секретаря Київради Галину Герегу, не дивлячись на безмежний адміністративний і фінансовий ресурс за її плечами. Розрив всього лише у 191 голос;

2) регіонал Олександр Супруненко на 216 окрузі програв Ксенії Ляпіній

3) мільйонери Третьяков і Парцхаладзе програли на 218-му окрузі Києва Володимиру Ар'єву.

Отже, не варто недооцінювати виборчий голос.

Відеоблог про тонкощі чинного виборчого законодавства в доступній формі.

Як працює нова виборча система.

Відомий народний вислів із виборчим відтінком: сам іду голосувати та інших запрошую. Приєднуйтеся!