Я не люблю Сергія Квіта і не любив ніколи. Це моя цілком приватна позиція і я її можу пояснити причинами. І вони бігме не ірраціональні. Нелюбов, як і любов, часто буває ірраціональною. Але це точно не той випадок.

Але я знаю теж, що моя любов/нелюбов – це одне, а реальність – зовсім інше. Квіт – добрий адміністратор і успішний міністр, який потрапив у клоаку нічим не кращу, наприклад, за медицину, культуру чи пенітенціарну систему, зумівши провести реальні реформи. Їх видно. Десь так само, як і появу нової поліції в кількох наших містах. От нічого більше не видно в нашій країні - тільки нечисленні реформи у сфері освіти і реформу міліції.

І так, це вдалося нелюбленому мною прихильнику інтегрального націоналізму, який розігнав виставку «Українське тіло» і ліквідував Центр візуальної культури. Життя важке та вузлувате. Отака неоднозначна фігура.

І от коли Яценюк в числі перших кандидатів на відставку згадує ім'я Квіта, мені стає ніяково і соромно за цей уряд і за цього дивного прем'єра. Тому що одіозний Кириленко, який абсолютно нічого не реформував і не збирається, в нього не викликає сумнівів. От Квіт, бачте, його не влаштовує, а Кириленко чомусь влаштовує. І Мартиненко його влаштовує. І ще багато лютої х-ні влаштовує. А Квіт – не влаштовує.

Ну, от я хотів у цьому контексті сказати, що в такому разі мене не влаштовує Яценюк. Я голосував за «Народний фронт» на останніх виборах і маю право як виборець цієї сили сказати її лідерові, що він більше не отримає від мене жодного голосу на виборах. Ні він персонально, ні політична сила, з якою він себе асоціюватиме. Я голосував за ліберальну силу, а не за партію, з якої вийшов прем'єр-держиморда.