Розмови про реформування пенсійної системи почалися майже одразу після розпаду Радянського Союзу та отримання Україною незалежності. В СРСР пенсійного фонду чи аналогічних структур не було, а всі пенсії сплачувалися з держбюджету. Це відбувалося через те, що загальна зайнятість населення та майже 100%-ва власність держави на засоби виробництва дозволяла Уряду спокійно розпоряджатися всіма наявними коштами самостійно, без створення окремих фондів.

Почавши свій шлях до капіталізму, Україна вирішила позбутися цієї спадщини та за півроку після набуття незалежності створила Пенсійний фонд України. Навряд чи хтось пам'ятає, що він був самостійною фінансово-банківською системою, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення на всій території України і... залишається таким, бо відповідна Постанова Уряду від 28 січня 1992 р. №39 чинності так і не втратила та діє паралельно із Положенням про Пенсійний фонд України, ухваленим у липні 2014 року.

Відповідно нині ПФУ формально існує і як фінансово-банківська одиниця, і як фонд соціального страхування. Окрім того, він є ще й центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Тому й виконує багато невластивих простій розподільчий системі коштів функцій. Одночасно з цим економічна система України продовжує змінюватися. Як наслідок, тема реформування пенсійної системи підіймається чи не кожні 5 років. І кожного разу «реформа» погіршує становище як пенсіонерів так і тих, хто тільки ще буде виходити на пенсію.

Єдина реформа, що дійсно змінила ситуацію на краще, - це система пенсійного страхування, запроваджена 1 січня 2004 року. Вона передбачає наявність трьох рівнів пенсійного забезпечення: державного солідарного, державного накопичувального та недержавного страхового. Одночасно з цим мінімальна пенсія за віком встановлювалась на рівні 20% від середньої зарплати по країні. Але вже в вересні 2004 року зв'язок між середньою зарплатою та мінімальною пенсією було скасовано через політичні мотиви.

У 2005 році уряд Юлії Тимошенко вперше з часів Незалежності підвищив мінімальну пенсію до рівня прожиткового мінімуму, але оскільки ринок праці продовжував залишатися в тіні, то позитивний ефект від цього виявися тимчасовим. Починаючи з 2006-2007 років, розмір мінімальної пенсії встановлюється винятково як бюджетний, а не економічний показник, і залежить від розміру прожиткового мінімуму. Відповідно бюджет Пенсійного фонду є приреченим на дефіцитність, а запровадження накопичувального рівня системи пенсійного страхування відклалося на невизначений термін.

Спочатку уряд Януковича, а потім й уряд Азарова реалізовували економічну стратегію, спрямовану на здешевлення робочої сили заради збільшення експорту, замість того, щоб стимулювати олігархів вкладатися у модернізацію виробництв. Здешевлення робочої сили призвело до збільшення дефіциту бюджету Пенсійного фонду, що формується саме за рахунок внесків із нарахувань у Фонд заробітної плати.

В 2010-11 роках було частково відновлено, а частково запроваджено нові здирництва на користь Пенсійного фонду, щоб поповнити його бюджет за рахунок бізнесу. Зокрема це введення цільового податку на вартість послуг стільникового зв'язку, на продаж ювелірних виробів, на валютообмінні операції. Ці норми діють і тепер. Обидва уряди Яценюка лише змінили ставки зборів.

Також за часів урядування Миколи Азарова, аби зменшити дефіцит бюджету Пенсійного фонду за рахунок скорочення пенсій, згідно з Законом України від 08.07.2011 №3668 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», пролобійованим віце-прем'єром С.Тігіпком, який набрав чинності 01.10.2011, були суттєво погіршені умови виходу на пенсію для практично всіх категорій майбутніх пенсіонерів. А ще цим законом було збільшено пенсійний вік для жінок та розмір страхового стажу, потрібний для отримання пенсій, запроваджено норму про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. У такій спосіб легальне отримання великої заробітної платні задля майбутньої пенсії стало безглуздим. І саме цим законом були зняті надбавки до пенсійних виплат працюючим пенсіонерам, пенсії яких (за розрахунком) були менші, ніж прожитковий мінімум.

Продовжуючи здирництво з пенсій, започатковане Тігіпком, яке було подано під гаслами «боротьби за соціальну справедливість», Верховна Рада спочатку ввела оподаткування пенсій, розміром понад 10 тисяч гривень. За півроку виявилося, що це ні до чого не призвело, економічний ефект нульовий і... Парламент ухвалює Закон України №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України (щодо податкової реформи)», яким межа оподаткування пенсій знижується з 1 квітня 2015 року з 10 тис. грн. до трьох мінімальних зарплат. Окрім того з пенсіонерів почати стягувати ще й 1,5% військового збору. Працюючим пенсіонерам взагалі запропонували отримувати або пенсію, або зарплату, інакше пенсіонер, який працює, мусить сплачувати 15% податку зі свої пенсії. Це здирництво Урядом оголошено «європейською практикою». Проти цього постійно виступали лише дві політичні сили - «Батьківщина», що входить до правлячої коаліції, та група мажоритарників від ВО «Свобода». Але ані їх позиція, ані поправки до закону враховані не були й ігноруються правлячою коаліцією до цього дня.

Законодавці, що ухвалювали відповідні закони так само як і урядовці, що їх розробляли, виявилися настільки тупими та неосвіченими чи просто крадіями, що переплутали дохід із страховою виплатою. Страхові виплати не є доходом! Вони не можуть обкладатися податками на доходи. Але, нагадаю, після змін, що були внесені до Податкового Кодексу ще в 2013 році, страхові виплати, зокрема й щодо страхування життя, в Україні обкладаються податками.

В цьому сенсі, Україна є унікальною державою, що на законодавчому рівні робить все можливе, щоб порушувати норми права та сприяти «тінізації» економіки. Бо запровадження фіскального навантаження страхових виплат (податками це називати недоречно) робить безглуздим отримання легальних доходів і насамперед - заробітної плати. Нащо «показувати» високу зарплату, коли після виходу на пенсію з неї будуть стягуватися податки так само, як і з зарплатні? Краще отримати гроші в конверті й зараз, ніж потім, до того ж набагато менше, ніж розраховував. Стимулювання подібних настроїв серед найманих працівників з боку законодавців та урядовців призводить до збільшення «тіньових» зарплат та відповідно зменшення доходів Пенсійного фонду.

Це не єдиний приклад обкрадання пенсіонерів, яке запровадив чинний склад Верховної Ради України. Нагадаю, що Законом України від 02.03.2015 №213-VIII внесено такі зміни до пенсійного законодавства, що сприятимуть достроковій смерті чоловіків та жінок, які працюють у важких та надважких умовах та збираються накопичити необхідний страховий стаж, щоб отримати пенсії за віком на пільгових умовах. Згідно з цим законом поетапно збільшується вік жінок, зокрема, з 45 до 50 років при призначенні пенсії за віком за роботу в особливо шкідливих і особливо важких умовах та з 50 до 55 років при призначенні пенсії за віком за роботу в шкідливих та важких умовах праці. Також поетапно на 5 років збільшується загальний стаж роботи для чоловіків та жінок, потрібний для призначення пенсій на пільгових умовах.

До речі, тривалість роботи у важких та надважких умовах розраховувалась таким чином, щоб не допустити у працюючих настання інвалідності через професійні захворювання. Окрім того, для деяких професій були введені вікові обмеження, обумовлені особливостями фізіології людини. Це було зроблено задля безпеки тих, хто може постраждати внаслідок невчасного реагування літньої людини на раптову зміну умов роботи. Наприклад, саме цим обумовлена відсутність авіадиспетчерів чи штурманів літаків у віці понад 50 років.

Після підвищення норм страхового стажу, необхідних для отримання пенсії, по-перше зростуть ризики для пересічних громадян, а по-друге, держава зможе зекономити на виплаті підвищених пенсій, через те, що відпрацювавши у важких умовах менше, ніж потрібно, і не маючи змоги продовжувати роботу через стан здоров'я такі особи не будуть мати право на підвищені пенсії. Одночасно з тим, держава продовжуватиме збирати кошти до страхових фондів за клас ризику підприємства з бізнесу за таких працівників. Тобто і підприємці, і наймані працівники свою гроші втратять, а чиновники отримають кращу статистику для звітності. Ось такі «реформи» проводили Уряд та Парламент впродовж минулого і нинішнього років у царині пенсійного забезпечення.

Лише критикою дій влади справи з погіршенням життя пенсіонерів не вирішити. Тож, відповідаючи на запитання «Що робити?», потрібно:

По-перше, зрозуміти, що пенсійна реформа - це справа тривалістю щонайменше в одне покоління. Але справедливим буде впроваджувати її стільки, скільки років страхового стажу потрібно для отримання пенсії з солідарної системи пенсійного страхування. Чому? Тому що в іншому разі неможливо усунути ризики того, що:
• пенсіонери або отримуватимуть практично однакові пенсії через неспроможність держави провести адекватну диференціацію (як нині в Україні), або ж пенсії тих, кому їх обрахували до реформи та після будуть дуже суттєво відрізнятися за розміром;
• через деякий час спроба змінити формули розрахунку для уникнення «зрівнялівки» чи надмірних дисбалансів призведе до необхідності проводити «нову реформу» і це замкнене коло буде повторюватися.

По-друге, визначити, що принципи, за якими працює загальнообов'язкова солідарна система пенсійного страхування мають бути однаковими для всіх застрахованих. Тобто закон має бути один для всіх.

По-третє, врахувати: оскільки система страхова, то будь-які бонуси мають сплачуватися за рахунок відповідних внесків. Наприклад, виплати більшої за розміром пенсії для осіб, що працюють у важких та надважких умовах, формуються за рахунок страхових внесків, розмір яких визначається державою (як розпорядником страхових виплат) залежно від класу ризику робіт (підприємства).

По-четверте, слід звикнути до того, що однаковий страховий стаж та однакові страхові внески дають право на один той самий розмір пенсійних виплат. Відповідно, для отримання рівних пенсій страховий стаж у чоловіків та жінок має бути однаковим за тривалістю. При цьому не виключається, що страхові внески за жінок під час відпуски по вагітності та догляду за дитиною може сплачувати держава (з держбюджету до бюджету Пенсійного фонду).

По-п'яте, беззаперечним має стати те, що окремі категорії осіб можуть отримувати більші пенсії завдяки бонусним пенсійним виплатам із державного бюджету в якості компенсації за тривале пониження в правах чи особливу працю на користь держави. Це можуть бути як державні службовці, яким заборонено займатися комерційною діяльністю й дохід яких заздалегідь визначений державою (це і є пониження в правах) так і військові, представники спецслужб тощо. Але ці бонусні виплати не мають сплачуватися з загальних страхових коштів Пенсійного фонду.

По-шосте, система не повинна мати винятків у сплаті коштів. Тобто застрахованими мають бути абсолютно всі працюючі. Крім того, відсоток страхових внесків від мінімальної зарплати і від зарплати у десятки мільйонів гривен має бути один й той самий. Жодних прогресивних ставок і обмежень у розмірах зарплат, з яких йдуть стягнення.

Щодо загальнообов'язкового накопичувального рівня системи пенсійного страхування, то його запровадження матиме сенс лише тоді, коли гривня стане валютою та буде виконувати всі функції грошей і насамперед функцію накопичення капіталу. Без цього будь-яка спроба щось накопичити буде зруйнована девальвацію національної валюти, яка перевищуватиме можливий зиск від інвестиційного прибутку в багато разів. Та й без вторинного фондового ринку цінних паперів вона не зможе існувати як і без можливості інвестувати гривню в закордонні проекти. Але це тема для окремого матеріалу.

Юрій ГАВРИЛЕЧКО для UAINFO