Як правило, євроінтеграцію в Україні розглядають як потужний чинник розвитку для виробників певних видів продукції. Насамперед з погляду можливостей їх включення до глобальних ланцюгів доданої вартості на світових ринках. Однак при цьому поза увагою часто залишається той факт, що науковці та освітяни також є виробниками. Виробниками науково-освітніх послуг.

І також мають вмонтовуватися до глобальних ланцюгів доданої вартості на світовому ринку цих послуг. Відповідно, головними питаннями є: у чому цінність української частини доданої вартості у сфері науки та освіти для світової спільноти і як створити в нашій країні ринок науково-освітніх послуг на європейських засадах?

Трансформації у науково-освітній сфері - для успішного їхнього використання - мають бути не поверхневими, а сутнісними. Цінності, розуміння напрямів розвитку, шляхів формування комунікацій та розбудови науково-освітньої сфери в Україні та европейських державах наразі є абсолютно різними. Псевдоринок науково-освітніх послуг, який сьогодні процвітає в Україні (з купівлі-продажу готових псевдонаукових робіт), спотворює, дискредитує і зводить на нівець можливості ефективного розвитку цієї сфери в нашій державі та здатність зайняти гідне місце на глобальному ринку науки й освіти. В Україні є попит на дипломи і сертифікати, а не на знання, навички і компетенції.

Справжній ринок науково-освітніх послуг - один із «провалених» ринків на території України, на ньому не відбувається ефективного розподілу товарів, послуг та ресурсів. Приклад ринку науково-освітніх послуг за кордоном: за гарних фахівців відбувається запекла боротьба між провідними університетами світу. Українські освітні та наукові заклади наразі не є суб'єктами цієї боротьби, не будучи здатними запропонувати гідні умови для праці та професійного розвитку. Так само і українські фахівці - виробники науково-освітніх послуг - не беруть повноцінної участі у цій боротьбі.

В Україні вкрай низьким є рівень ресурсної забезпеченості створення такого ринку на європейських засадах. А потужним зовнішнім джерелом ресурсів, зокрема фінансових, є рамкова програма ЄС Horizon 2020 (загальний бюджет - 79 млрд євро). Для отримання можливості ефективного перерозподілу частини цих коштів на цілі суспільного розвитку в Україні варто максимально наблизити напрями вітчизняних наукових досліджень і освітніх ініціатив до пріоритетів Horizon 2020 (Europe 2020).

Наразі частка проектів з участю України в загальній кількості проектів, які реалізуються через Horizon 2020 станом на 17 листопада 2015 року, залишається є дуже низькою - 0,24% (лише 13 проектів із загальносвітової кількості 5346).

Частка України в загальній кількості правомочних проектів Horizon 2020 станом на 17 листопада 2015 року

Джерело

Порівняно з розвиненими країнами це мізерна величина: з участю Польщі в рамках Horizon 2020 сьогодні реалізується 306 проектів, Греції - 506, Німеччини - 1879, Великої Британії - 2249 проектів.

Частка кількості проектів з участю окремих країн у загальній кількості правомочних проектів FP7 та Horizon 2020 станом на 17 листопада 2015 року

Джерело

Проте фундаментальні наукові дослідження у форматі Horizon 2020 є надзвичайно складними для України. Важливо забезпечити глибинні трансформації у самій суті організації і проведення наукових досліджень. Специфіка світових і європейських наукових проектів істотно відрізняється від суто українських наукових проектів і досліджень. Звідси витікає і різна структура проектів, які реалізуються в рамках Horizon 2020, у світі і в Україні: у світі - більш як половина проектів - 54,5% - припадає на секцію «Передова наука», тоді як в Україні переважає структурна частка проектів, які виконуються за напрямом «Соціальні виклики».

Цю трансформацію в Україні зможуть забезпечити тільки ті, хто систематично, важко працюватиме над підвищенням свого кваліфікаційного рівня, самоосвітою, налагодженням міжнародних комунікацій і розвитком творчих навичок.

Одними з основних бар'єрів на шляху створення ринку науково-освітніх послуг в Україні є низький рівень заробітної плати та високий рівень корумпованості. Міжкраїнові зіставлення дали змогу виявити, що зарплати і рівень корумпованості перебувають в обернено пропорційній залежності: що менша зарплата - то більша корупція.

Мінімальна заробітна плата (ліва шкала) та рівень корумпованості (права шкала) в Україні і країнах ЄC у 2015 році

Джерела: Євростат, НБУ, Мінфін

Низька заробітна плата висококвакваліфікованих працівників, яка традиційно декларувалася як конкурентна перевага українського суспільства при розвитку міжнародної співпраці, наразі є не перевагою, а перепоною. Фахівці з рівнем з/п 7000 євро на місяць вкрай важко сприймають українських колег із посадовими окладами 55-182 євро/міс. як конкурентоспроможних фахівців.

Для створення в Україні ринку науково-освітніх послуг на європейських засадах необхідно забезпечити:

налагодження взаємодії підприємництва, наукової та освітньої сфер у рамках євроінтеграційних пріоритетів;

підвищення якості освіти;

сприяння переорієнтації на стратегічні проекти: консорціуми в рамках Horizon 2020 створюються на довгострокову перспективу, а не «ситуативно», як прийнято в українському бізнес-середовщі, з метою отримання миттєвої вигоди;

зростання ролі field study у наукових дослідженнях (на першому етапі доцільним є розвиток системи надання аутсорсингових послуг науково-освітнім установам організаціям та підприємствам країн ЄС в рамках таких проектів для акумулювання коштів на проведення власних подальших розробок);

запровадження культури самоосвіти і освіти впродовж життя;

сприяння отриманню знань через інструменти неформальної освіти (зокрема законодавчо узгодити можливість урахування сертифікатів, отриманих за результатами іспитів після прослуховування он-лайн курсів, як альтернативи оцінок за іспит після прослуховування аналогічних курсів студентами в університетах);

стимулювання розвитку творчих навичок, прояву індивідуальних здібностей, талантів людей;

підвищення рівня розуміння студентами і аспірантами того, що знання, які вони отримають допоможуть в майбутній кар'єрі;

впровадження головних принципів Болонського процесу: мобільність студентів, мобільність викладачів і науковців, взаємне визнання освітніх документів (Україна наразі перейшла одразу до третього пункту, залишивши поза увагою найголовніші перші два пункти);

надання освітнім і науковим установам прав самостійного визначення назв і переліків спеціальностей, за якими проводиться підготовка фахівців згідно потреб ринкового середовища та забезпечення порівнянності результатів навчання за різними спеціальностями на різних освітніх та наукових рівнях за "освітніми ефектами" та навичками, якими має володіти фахівець у своїй професійній діяльності.

І найголовніше: реформи в країні повинні бути системними. Люди з гарною освітою будуть ефективно працювати на благо України тільки якщо для цього будуть існувати певні можливості, зокрема: розвинена інфраструктура, прозорі стабільні «правила гри», захист права власності, мінімальний простір для корупції, високий рівень культури налагодження комунікацій, зокрема у сфері розробки/реалізації проектів за міжнародними програмами.

Також необхідний відповідний рівень доходів, доступ до ресурсів, високий рівень особистої відповідальності і свідомості у суспільстві.