Два роки з початку Майдану.

Немає Європи, куди можна "прийти", є Європа, яку можно побудувати в себе вдома. Іншого варіанту у нас просто немає (та й не було ніколи). Аби побудувати, потрібні ресурси (вони незмінні хоч на держслужбі, хоч у приватному бізнесі) – люди, час та гроші. Чим більше професійних, мотивованих людей буде наполегливо працювати по кожному напрямку, чим більше коштів ми зможемо витратити на розвиток – тим швидше відбуватимуться зміни. Чим більше людей будуть просто стояти і дивитись (як би вони це не пояснювали – ми зовнішні критики, це нас не стосується, це безнадійно, "ярошеприйди"...) – тим повільніше йтимуть зміни.

Не вірте текстам, які зараз так модно оприлюднювати (особливо із приміткою, що над ними ПРАЦЮВАЛА купа людей) – "звернення до влади", "де план?", "ми не цього хотіли". Це наївний інфантилізм. Немає якоїсь окремої влади, окремої еліти, ІНШИХ ДОРОСЛИХ людей, до яких ми, як діти, звертаємось: "зробіть нам добре, ну будь ласочка, ви ж обіцяли..." Так було на Майдані, так є зараз, так буде завжди.

Якщо вас щось не влаштовує, приходьте і робіть, стукайте в двері, гуртуйтесь, пропонуйте законопроекти, працюйте волонтерами, збирайте кошти для тих, кому довіряєте, не лінуйтесь ходити на вибори тощо...

Стіна, яку ми лупаємо, велика, але точно не безмежна. Колись замість неї буде сад із табличкою "тут танцюють", геть як у Парижі)... 

Стоїмо! Разом – і до кінця!