Дзвінок.

Я: "Алло"

Україномовний голос: "Доброго дня, Ірина Анатоліївна, вас турбують зі Сбербанку. Чи зручно вам зараз говорити?"

Я: "Повторіть ще раз, не зовсім зрозуміла, звідки ви".

Україномовний голос: "Зі Сбербанку, хочу зробити вам унікальну пропозицію..."

Я: "Перепрошую, уточніть ще раз, у кого в базі знаходиться мій телефон та інші дані - у Сбербанку Росії, який ви не називаєте повністю, чи державного українського банку, який правильно зветься "Ощадбанк"?"

Україномовний голос: "Сбербанк Росії знає, що у вас гарна банківська історія, і ми хочемо запропонувати вам дуже цікаві умови..."

Я: "Пані, чи ви вмієте слухати, чи тільки диктувати текст сценарію телемаркетингу?"

Миттєва пауза...

Україномовний голос: "Уважно слухаю вас".

Я: "Жодні ваші пропозиції мені не цікаві, оскільки це Сбербанк Росії".

Україномовний голос: "Ми - український банк!"

Я: "Не збираюся сперечатися, бо впевнена - відповідь на це заперечення міститься у вашому сценарії. Пропозиції Сбербанку Росії, навіть унікальні, навіть збиткові для вашого банку, мені не цікаві".

Україномовний голос: "Ми український банк, чому би вам не послухати про наші умови?"

Я: "Я трохи розбираюся в роботі колцентрів, сама багато разів писала тексти для роботи за запереченнями і дещо знаю про банки. Ось такий збіг. Зі мною за сценарієм говорити не вдасться. Викресліть мене з бази, будь ласка".

Ось такий цікавий діалог. Такі дешеві та наївні прийоми - україномовний оператор, неповна назва банку, яке дуже швидко проговорюється, твердження, що "Сбербанк Росії" - це український банк... Бу-га-га. Навіть, як кажуть "у них" - бугагашечкі.