Останнім часом, особливо на фоні загострення боротьби проти Прем'єр-міністра України, все частіше і серед нас, і за кордоном поширюється думка, що українці не надаються керувати у власній державі, що це місія громадян іноземного походження. Така собі меншовартісна нація. Як приклад наводяться наявність керівника Одеської ОДА неукраїнського походження, низку функціонерів неукраїнського походження в міністерстві економічного розвитку і торгівлі України, в міністерстві охорони здоров'я України, в МВС України, в міністерстві юстиції України тощо. При цьому замовчується ціла низка загальновідомих фактів, коли вихідці з України відіграли визначну роль у становленні та розвитку інших держав.

Зокрема: у нас мало, а за кордоном зовсім не говориться, що авіація США (і відповідно, НАТО) постала на проектах і розрахунках українця; перша реакція на зустрічних пучках, з чого започаткувалася велика ядерна енергетика, реалізована на ідеях вченого українського походження, перші компютери постали на українських ідеях, першим з «проникаючими» променями працював український вчений, і лише пізніше вони дістали назву рентгенівські промені, до творення «японського економічного дива» був залучений українець, українські артисти підкорили найзнаменитіші світові сцени, українські майстри вигравали у всесвітньовідомих шахістів тощо. Цей перелік можна продовжувати. Але виникає банальне запитання: чому українська думка може досягати світових вершин, а керувати у власній державі ми не можемо? Зрештою, варто собі поставити також запитання: «чому ж українці, досягнувши таких вершини в техніці, науці, економіці, мистецтві тощо не керували в інших державах?».

Тут, як геніально підмітив третій Президент України, в пору згадати про нашу розділеність, коли на заході шанують героя С.Бандеру, в той же час в Одесі кланяються Катерині другій, а в Запоріжжі встановлюють памятник Й.Сталіну.

То чи ж не штучно нас, українців, розділяли? Чи ж не жили ми століттями в різних імперіях? Чи ж століттями не нав'язували нам на ментальному рівні комплекс меншовартості тощо?

Окремі із згаданих питань вже порушувались. Відповідь на ці та інші питання слідує, наприклад, зі слів високопоставленого ізраїльтянина, сказаних у далекому 1999-му році: «...... у Німеччині мають керувати вихідці з Німеччини, в Ізраїлі - з Ізраїлю, в Росії - з Росії, ...., в Україні - з України. Бо тільки вони найкраще відчувають потреби держави і нації у всіх нюансах. А якщо керуватимуть іноземці, то всім може стати погано, безвідносно до їх етнічного походження, релігійного чи іншого вподобання, бо їх керівництво завжди є штучним».

Очевидно. що доручення іноземцям тієї чи іншої ділянки відповідальності продиктоване якнайкращими намірами - зокрема, скороченням часу на запровадження нового. Але при залученні іноземців, крім незнання української мови і вільного трактування українського законодавства, не враховано і чинника закономірної зворотності змін. Важко собі уявити, наприклад, у Польщі, якби якийсь міністр не володів польською мовою, а німецькою, російською або ще іншою іноземною мовою. А у нас, на жаль, таке є - при великій повазі до фахівців іноземного походження.

Чи не єдиним виходом для України є перепризначення чи переобрання на усі керівні державні посади вихідців з України до тих пір, поки вони не відповідатимуть прийнятним для українського народу критеріям. При цьому для врахування іноземного досвіду українські керівники можуть мати іноземних радників. Звичайно, це вимагає великого часу. Але інакшого варіанту в нас нема - ніхто за нас не збудує нам державу.