Свято Різдва - найкрасивіше зимове свято. Це свято приходить до людей морозної ночі в годину опівнічної храмової служби в сяйві свічок, у світлі зірок і гучному співі хору. Звуки дитячих голосів, що славословлять Бога, як ангельський глас, наповнюють торжеством Всесвіт. Небо і земля славлять Різдво Христове. На землі, хоча б ненадовго, запановує мир, а серця сповнюються доброю волею. Сьогодні UAINFO розповысть про історію, традиції та особливості свята Різдва Христового.

Яка ж історія цього свята?

У канонічних текстах історія про народження Ісуса Христа описується в Євангеліях від Луки та Матвія. Згідно з цими стародавніми джерелами Марія й Йосип пішли до Віфлеєму через перепис населення Римської імперії, що проходив за часів імператора Августа. Саме у Віфлеємі народився Ісус.

За описом євангеліста Матвія, після народження Ісуса першими з людей йому прийшли поклонитися пастухи, сповіщені про цю подію появою ангела. На небі була явлена ​​чудесна зірка, яка привела до дитини Ісуса волхвів (мудреців). Вони піднесли Христу дарунки - золото, ладан і смирну.

Дізнавшись про народження Месії й бажаючи Його знищити, цар Іудеї Ірод наказав убити всіх немовлят у віці до 2 років. Однак Христос був чудесно врятований від смерті, тому що ангел повелів Йосипу бігти в Єгипет разом з родиною, де вони й жили до смерті Ірода.

У християнській церкві з кінця II століття аж до IV століття події Різдва згадувалися в день Богоявлення, 6 січня. Близько 200 року Климент Олександрійський згадує про таку практику. Перші повідомлення про появу окремого свята Різдва й святкуванні його 25 грудня відносяться до середини IV століття.

За однією з версій це було обумовлено прагненням християнської церкви витіснити широко поширений в Римській імперії культ Непереможного Сонця, чиє народження відзначали 25 грудня, проте сучасна історична наука не має відомостей про святкуваннях Непереможного Сонця саме 25 грудня.

Підготовка до передріздвяної вечері

Підготовка до святкової вечері мала всі ознаки церемоніалу та складалася з чіткої послідовності дій. Під образами на покуті стелили чисте сіно, а на нього ставили горщики з узваром і кутею і приказували: «Щоб кутя на покуть, а узвар на базар». В окремих регіонах України горщики з узваром та кутею накривали книшем (спеціальний обрядовий хліб). Потім виймали з печі кутю та встановлювали на покуті, а господиня при цьому квоктала, щоб кури наступного року добре неслися. Якщо ж у господарстві були бджоли, то аналогічну процедуру виконував сам господар. Одягнувши шапку, рукавиці, він ніс кутю та імітував гудіння бджіл: «Гу-гу-гу». На Полтавщині перед встановленням куті господар підіймав її над головою і промовляв: «Боже, щоб ячмінь був остистий та колосистий».

У хаті на підлогу стелили сіно або солому. У народі нерідко цей звичай пов'язували з легендою про народження Христа в яслах, хоча більш вірогідно бачити в ньому пережитки магії родючості. На третій день Різдва або вдосвіта на Новий рік виносили з хати солому і палили її на дорозі, біля воріт або в садку - «палили дідуха». Іноді дорослі й діти стрибали через цей вогонь. Скрученою різдвяною соломою могли обв'язувати плодові дерева, щоб наступного року був кращий урожай.

Святвечірній стіл

Святковий стіл, за яким збиралася разом уся родина, відігравав важливу роль у звичаях та обрядах Святвечора. Зверху стіл притрушували соломою, по кутках клали часник, що виконував роль оберегу, а потім вкривали обрусом (скатертиною). На Поділлі й у Карпатах було прийнято ховати під стіл сокиру та інші інструменти і господарські знаряддя із заліза, які за повір'ям мали захистити членів сім'ї від злих сил та забезпечити їм здоров'я. Усі предмети, які торкалися столу, за народними уявленнями, набували особливої сили і могли стати важливим магічним або ж лікувальним засобом.

Сама святкова трапеза 6 січня в різних районах України характеризувалася деякими відмінностями. Це стосується як кількості страв на столі (7, 9, 12), так і послідовності їх вживання. Звичайно до Святвечора споживали всі продукти, наявні у господарстві, за винятком заборонених у піст. Різноманітність і багатство наїдків у цей день, повинні були сприяти добробуту родини наступного року. Навіть найбідніші селяни докладали максимум зусиль, щоб гідно зустріти Різдво. Святкові страви починали куштувати з куті, першу ложку якої підкидали догори. Про успіх у бджільництві свідчила велика кількість зерен куті, які прилипали до стелі.

Колядують в Україні в різних місцях не в один і той же день. Де колядують вже на Святий Вечір, де - в перший день Різдва, а де - ранком другого дня свят. Колядували звичайно діти, дорослі парубки та дівчата. Діти збиралися ватагами в залежності від віку. Малі хлоп'ята співали під вікнами у сусідів. Старші діти, яким вже виповнилося років по дванадцять, обходили майже ціле село. Вони підходили до хати, ставали під вікнами та гукали всі разом, щоб господарі благословили їх колядування. Коли дозвіл одержували, починали співати колядку, призначену особисто господарю або господині, довідавшись заздалегідь, як кого звуть. Після закінчення співу, господарі виносили дітям дещо з солодощів або ж по копійці.

Дівчата ходили колядувати ввечері, тому мали при собі ліхтар у формі місяця або зірки. Його прив'язували до великого ціпка та тримали високо над головою, щоб здалеку було видно дівочу ватагу. Дівчата звичайно в хату не заходили, а співали на дворі під вікнами. Їх наділяли цукерками, горіхами, солодощами та грошима.