Сиджу і думаю про ту картинку, за яку мене забанили. Цей автопортрет Шевченка дуже цікавий, і він дуже важливий для живого існування української літератури.

Взагалі Тарас Григорович, судячи з усього, був витонченою людиною, і його іронія теж була витонченою. Він ніби й не розраховував, що його зрозуміють. Але саме це і зробило його вразливим до тупих, кондових трактувань. Наприклад, його портрет у смушковій шапці.

Ну звісно, вінне міг так ходити по Петербургу. Хоча сучасники згадують, що він не був особливим модником. У епоху білого пальто його гардеробом займався Брюлов. Сам же він більше був схильний до панківських ескапад "у дусі старих запорожців". Звісно, він себе у народному костюмі намалював з чистої грайливості, мовляв, ось вам портрет кріпака, можете його повісити на стінку.

А комуняцька пропаганда за це ухопилася, і маємо.

Але портрет з оголеним фалосом, причому велетенським, для пропаганди абсолютно непридатний. Він інтригує і змушує замислитися - що художник хотів тим сказати? І яким він насправді був? Не міг же ж той нудний мужик у смушковій шапці настільки забутися. Та ще й у таких нелюдських умовах. Що це, кокетство? Чи якесь послання? Чи посилання когось на веселі літери? Кого, царя? Чи комуняк? Чи шевченкознавців?

Чи може, це заклик згадати, що він - людина, митець, а не кондова мумія?

Для мене у цьому гіркому жарті найкумедніше (якщо це смішно), що він потрапив на солдатчину саме з-за порнографічних малюнків, де зображував імператрицю. І це налякало та обурило таємного поляка Белінського, котрий і так боявсь, а ще й почав панікувати, що з-за таких безідейних малюнків вся російська демократія накрилася... ще й царською.